Вы здесь

Дзеркальна гра набутками культури: романтична та постмодерністська модель (на матеріалі романів М.Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей" і П.Зюскінда "Парфуми. Історія одного вбивці")

Автор: 
Пікун Леся Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U000799
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДЗЕРКАЛЬНА ГРА КУЛЬТУРНИМ СПАДКОМ У РОМАНАХ М.ШЕЛЛІ “ФРАНКЕНШТЕЙН, АБО СУЧАСНИЙ
ПРОМЕТЕЙ” І П.ЗЮСКІНДА “ПАРФУМИ. ІСТОРІЯ ОДНОГО ВБИВЦІ” ........
2.1. Своєрідність реалізації романтичної моделі дзеркальної гри культурними
набутками в романі М.Шеллі “Франкенштейн, або Сучасний
Прометей”.............................................................................
2.2. Особливості постмодерністської моделі дзеркальної гри культурним спадком у
романі П.Зюскінда “Парфуми. Історія одного
вбивці”........................................................................................
Висновки до другого
розділу................................................................
ВИСНОВКИ............................................................................................
СПИСОК
ЛІТЕРАТУРИ........................................................................

4
12
12
26
26
32
32
39
43
44
57
71
80
81
114
146
154
162
ВСТУП
Літературна творчість має ігрову природу. Цей факт підтверджується історичним
розвитком літератури від часів античності до сьогодення. У художній реальності
літературного твору відлунюють процеси формування чергового етапу культурного
розвитку, які передбачають наслідування, повторювання, модифікацію чи, навпаки,
відторгнення попереднього історичного досвіду і культурних набутків. Гра – один
із способів створення й акумуляції культурної спадщини. Креативний характер
ігрової реальності уможливлює лібералізацію у стосунках до ієрархії різного
роду цінностей і вільного використання попередніх набутків людства. Гра сприяє
створенню культурного простору, оскільки досягнення попередніх культур при
залученні їх до духовної свідомості іншої культурно-історичної епохи
закріплюються як певні семантичні універсалії та починають розігруватись, тож
проявляються в іншому значенні. Гра може набувати форми дзеркальності у різних
її проявах у тому випадку, коли ґрунтується на дзеркальних викривленнях
(подвоєнні, енантіоморфічній деформації, розтягуванні, стисканні тощо)
автентичних компонентів культурного спадку. Елементи та мотиви гри
спостерігаються на різних етапах літературного розвитку. У добу романтизму та
постмодернізму гра втілилась як модель свідомості. Поєднання пограничних сфер
суміжності дзеркала та гри дозволяє конкретизувати феноменологічно-онтологічний
обшир гри, локалізувавши його межами дзеркальності. Це уможливлює розгляд гри з
аналітико-прагматичної позиції.
Сучасне літературознавство дотепер не розглядало ігровий чинник у поєднанні з
дзеркальністю. В існуючих дослідженнях гра та дзеркальність розглядалися
окремо. Проте роботи вітчизняних й іноземних науковців (Ж.Дельоза Ю.Лотмана,
А.Вуліса, С.Агранович, І.Саморукової, С.Ґілберт, С.Ґубар, Є.Волощук) свідчать
про актуалізацію не лише гри, а й дзеркала і дзеркальності як функціонального
еквіваленту процесів, котрі відбувались у романтизмі та постмодернізмі [60, с.
186-189, 61, 101, с. 66-73, 42, 2, 182, с. 228, 39].
Гра як один з комунікативних вимірів читання побіжно розглядалася М.Зубрицькою
у дослідженні соціокультурного феномену читання. Дослідниця осмислила феномен
гри як теоретико-літературну проблему. Своє розуміння ігрового феномену
М.Зубрицька формувала обмежуючись візіями літераторів і теоретиків літератури
ХХ ст. Дослідниця намагалася визначити мету сучасної літературної гри та
зосередила увагу, по-перше, на загальних авторських стратегіях і технологіях
щодо їх втілення, по-друге, на межах гри як літературного явища, по-третє, на
технологіях провокування певних читацьких реакцій [77, с. 236-332].
Поглибленого висвітлення ігровий феномен у літературі романтизму та
постмодернізму зазнав у роботах В.Пігулевського, хоча гра, її природа та
механізми не були предметом його дослідження. Науковець опосередковано
проаналізував прояви та ґенезу ігрового феномену, обмежуючись іронічним
дискурсом [124, 125].
Окремі прояви гри розкривались теоретиками літератури у таких
постмодерністських явищах, як інтертекстуальність, епістемологічна
невпевненість, подвійне кодування [89, 187, 196, 164, 60, 61]. У цих
дослідженнях гра трактувалась як адогматичний тип світорозуміння та сукупність
певних форм людської діяльності. Науковці (Ю.Кристева, Ж.Дельоз, Л.Хатчен,
К.Неш, У.Еко та ін.) досліджували гру як процес самоорганізації. Увага
науковців фокусувалась не на статиці ігрового феномену, а на його динаміці. У
контексті ігрової самоорганізації ігровий простір визначався нестабільним.
Змістова сторона будь-яких варіантів ігрового моделювання вважалась
дослідниками неатрибутивною та нонфінальною. Проте гра розумілась як спосіб
утворення та реалізації текстуальних значень на рівні твір – інші твори.
У вітчизняному літературознавстві існують дослідження феномену гри в контексті
літератури постмодернізму та творчості окремих авторів (О.Сачик, М.Коваль,
С.Лізлова) [136, 86, 95]. У дослідженнях основна увага приділялась аналізу
художньо-естетичної та загальнокультурної функції гри, вивченню елементів і
мотивів гри на сюжетно-тематичному та композиційно-стильовому рівнях,
співвідношенню гри з життям і творчістю окремого автора.
У цілому організація та конкретне функціонування гри в художньому творі не
набули детального дослідження. Незважаючи на стан вивчення проблеми, осмислення
феномену гри як літературно-теоретичної проблеми залишається недостатньо
вивченим. Питання про характер втілення й особливості реалізації гри в діалозі
а