Вы здесь

Особливості сучасних збройно-політичних конфліктів

Автор: 
Батрименко Олег Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U001045
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
ДІАГНОЗ ТА ПРОГНОЗ
ЗБРОЙНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ
Особливості сучасних збройно-політичних конфліктів, обумовлюють використання
сучасних способів їхнього врегулювання. У свою чергу, застосування ефективних
способів врегулювання збройно-політичного конфлікту, безумовно, потребує
грунтовного діагнозу конфлікту (визначення його поточного стану) з детальним
врахуванням його сучасної специфіки та прогнозу (складання варіантів його
майбутнього розвитку).
У основі цих зусиль повинно лежати, насамперед, адекватне уявлення про історію,
витоки виникнення конфлікту. Елементи і параметри, за якими загалом
здійснюється діагноз сучасних збройно-політичних конфліктів, можна з’ясувати,
здійснивши структурно-функціональний аналіз сучасних збройно-політичних
конфліктів.
Один із засновників соціології Огюст Конт стверджував, що для дослідження
будь-якої проблеми необхідно узагальнити статистичний матеріал, тобто вивчити
статику явища. Але це лише перший крок. Надалі, варто вивчати динамічні зміни,
що відбуваються з об'єктом [229, с. 63] або, іншими словами, досліджувати явище
як процес.
Як будь-яка суспільна ситуація, збройно-політичний конфлікт характеризується
об'єктивними інформаційними ознаками, за допомогою яких він може бути виділений
і описаний. Очевидно, що різні етапи збройно-політичного конфлікту, повинні
мати різні структурні характеристики (набори показників, ознак, індикаторів
тощо) і різні показники інтенсивності їхнього прояву. Отже, вивчення конфлікту
як набору змінюючих одна одну конфліктних ситуацій дає онтологічну, описову
картину різних етапів збройно-політичного конфлікту, що дозволяє організувати
спостереження за еволюцією конфлікту й використати різного роду моделі й методи
прогнозування розвитку конфлікту.
Таким чином, методологічно раціональним буде наступний порядок дослідження
збройно-політичного конфлікту: спочатку проводиться аналіз існуючої
зафіксованої конфліктної ситуації, що дозволяє виявити основні структурні
елемененти, а потім вивчається конфліктний процес із метою виявлення
закономірностей і тенденцій його розвитку [295, с. 37].
Визначимо далі основні структурні елементи конфліктної ситуації, що дозволяють
створити основу для діагнозу збройно-політичних конфліктів.
Перший структурний елемент - це учасники конфлікту. Учасниками
збройно-політичного конфлікту, можуть виступати: держави, міждержавні союзи,
міжурядові організації, суспільні рухи, громадські організації, партії,
транснаціональні корпорації, соціальні спільності тощо.
Залежно від того, яку роль учасник відіграє в конфлікті, і яка його ступінь
залучення в конфлікт, учасники поділяються на: прямих, непрямих та
посередників.
Прямі учасники - безпосередньо конфронтуючі сторони на всіх етапах конфлікту.
Зміна або зникення одного із прямих учасників, означає переростання конфлікту в
іншу стадію або зникнення конфлікту.
Непрямі учасники - виступають на стороні одного з прямих учасників, при цьому
їх залучення в конфлікт або вихід з нього може відбуватися на будь-якому
етапі.
Посередники - повинні займати нейтральну позицію й сприяти досягненню
компромісу. Їхня основна мета - врегулювання конфлікту [274, с. 19].
При діагнозі конфлікту, дуже важливе точне визначення непрямих учасників
конфлікту й посередників. Наявність непрямих учасників, найчастіше, ускладнює
врегулювання конфлікту, ще більше збільшуючи комплекс протиріч, тому що кожний
з них, зазвичай, переслідує лише свої інтереси, відмінні від інтересів основних
сторін. Прикладом, може бути війна в Кореї 1950-1053 років, де в якості
непрямих учасників виступали США й СРСР. У свою чергу, посередники при дійсному
дотриманні нейтралітету можуть реально сприяти, якщо не остаточному вирішенні
конфлікту, то хоча б переконанню сторін сісти за стіл переговорів.
Також, серед структурно-функціональних характеристик збройно-політичного
конфлікту, потрібно розрізняти його об'єкт і предмет. Об'єкт конфлікту -
проблема, породжена сукупною взаємодією всього різноманіття причин, що
призводять до конфліктних дій. Предмет конфлікту - завжди якийсь дефіцитний
ресурc [61, с. 53].
Об'єктом збройно-політичного конфлікту є політична влада як “реальна здатність
одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і
політичних норм” [261, с. 177]. Оскільки, як вже зазначалося в першому розділі,
об'єкт збройно-політичного конфлікту відзначається моноцентричністю, тому має
здатність породжувати безкомпромісні відносини між суб'єктами конфлікту.
У збройно-політичному конфлікті, незважаючи на те, що він є реалізацією
несумісних політичних інтересів за допомогою засобів збройної боротьби, можуть
співіснувати два типи відносин між конфліктуючими сторонами.
Перший тип відносин – компромісний, коли учасники конфлікту, незважаючи на
запеклу збройну боротьбу, готові до діалогу, ретельно зважуючи власні витрати і
здобутки та дотримуючись загальних правил гри (наприклад права збройних
конфліктів).
Інший - радикально-конфронтаційний, його ще називають нераціональним типом
відносин [57, с. 39]. Такі відносини, як правило, не піддаються врегулюванню за
допомогою несилових способів. Сутність радикально-конфронтаційних відносин,
полягає в прагненні кожної зі сторін завдати максимальної шкоди своєму
супротивнику, при цьому не зважаючи на власні втрати та не проводячи
розрахунків пропорційності витрат і досягнутих результатів (часто даний тип
відносин спостерігається під час збройних етнополітичних конфліктів, особливо з
релігійним забарвленням). Але не потрібно виключати можливості того, що
радикально-конфронтаційний тип відносин, може