Вы здесь

Розважальна функція електронних засобів масової комунікації: світовий контекст та національні особливості.

Автор: 
Косюк Оксана Михайлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U001079
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ МЕДІАРОЗВАГИ.
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗМІСТУ І ФОРМИ
Несміхове високе мистецтво (Вифлиєм) завжди було розміщене на другому поверсі
українського вертепу. Намагаючись відшукати його осучаснену паралель (як
антипод розважальності), ми відразу ж зіткнулися з проблемою: виявляється,
серед рекреативної продукції новітніх засобів масової комунікації важко
відшукати серйозні проекти високого стилю. Натомість наявна величезна кількість
маргіналій, які, окрім релаксаційної функції, виконують ще якісь додаткові.
Така невизначеність спонукала нас до тлумачень “низового” у контексті різних
стильових теорій1
[19 Збережені Арістотелеві праці засвідчують традицію тричленного поділу
мистецтв [6, 123].“Риторика для Гереннія” (анонім, бл. 85 р. д.н.е.), вказує на
існування трьох видів (манер): одну манеру ми називаємо величною, другу
середньою, а третю – зниженою [3, 273-274]. Їм відповідає три мети: переконати,
дати насолоду та схвилювати. У стилістичній теорії Марка Фабія Квінтиліана
пропонувався поділ стилю за географічним принципом (пишний, високий – схід і.
т. д.) та градація за силою мовної експресії: високий – насолода, середній –
зворушення, низький – повчання (вертеп навиворіт – О.К.) [32, 17]. У
середньовічних граматиках та риториках членування відбувається на прикладі
співвідношення Вергілієвих творів (“Буколіки” – низький стиль, “Георгіки” –
середній, “Енеїда” – високий. Аналогійна класифікація потрапила до
класицистичнї естетики Буало.]9, серед яких особливо цікавою виявилася
концепція стилів епохи Бароко – апогею української низової культури.
Виявляється, у той час теорія стилів не мала ні чітких формулювань, ані
строгого нормативного характеру. “Намагайся висловити м`яке м`яким, ніжне
ніжним, приємне приємним стилем”, писав Феофан Прокопович [198, 294]. Подібна
аморфна стратиграфія, на наш погляд, є актуальною для української культури та
журналістикознавства і досьогодні.2
[20 Хоча ще відомий польський дослідник позаминулого століття, посилаючись
головно на білоруські джерела, стверджував, що в Україні наприкінці ХYІ – у
першій половині ХYІІ ст. існувала триповерхова вертепна скринька (на першому й
другому ярусі якої відбувалися серйозні видовища та їх трикстеризоване
дублерство, у той час, як другий був складом та місцем перебування акторів
(ляльок) і притулком для всієї вертепної машинерії).]0.
Отож, в епіцентрі нашого подальшого дослідження – марrінальна рекреативна
медіапродукція, що їй відповідає межовий філософський стан сприймання світу –
епікурогедонізм та діонісійсько-аполлонівський тип творчості (за логікою
Ніцше). На рівні телебачення до категорії маргінальних програм можемо
зарахувати: спортивні, інтелектуальні та комерційні ігри, реальні шоу, рекламу,
жахи, фантастику, реласкаційний складник у яких дуже важливий, але не основний,
бо тією чи іншою мірою поєднується з іншими. Названа категорія продукованих ЗМІ
розваг вважається такою, що начебто потрапила під згубний вплив міфа про
американську культуру2
[21 Ми не підтримуємо подібної думки, бо вважаємо, що Новий світ, свого часу
запозичив цей європейський (підсилений підневільною чорношкірою африканською
магією) карнавально-видовищний варіант культури, знехтувавши звичаями
американських індіанців. З тих пір ефектність, ритуальність, амбівалентне
синкретичне уявлення про добро та зло стали уособленням саме “американізованої”
медіапродукції (насправді запозиченої у Європі), яка, будучи яскравим
меніпейним виявом перехідної доби, перетворилась нині у планетарний символ
зламу тисячоліть – всюдисуще шоу, в якому rротеск постає цілісним аспектом
світогляду, а видовищно-словесні його форми своєрідним життєвим обрядом –
соціальним ритуалом. Отже, американська естетико-комунікативна культура також є
асимільованою (європеїзованою), а сучасна європейська – повторно
карнавалізованою (детальніше про це у нашій статті [96]).]1.
О.Зернецька пропонує вивчення аналізованого виду комунікації за допомогою
мистецтва "формули". Під названим терміном вона розуміє модифікацію архетипів,
себто їх новітню інтерпретацію, що включає древній зміст та нову форму,
необхідну певній культурі у визначений час. Ця "новонароджена" формула згодом
може "подорожувати", знову ж таки із певними модифікаціями. "Тоді як "міфи"
(архетипи – О.К) завдяки їх універсальній природі знаходяться у багатьох
виявах, "формули", через їх тісний зв’язок із певною культурою та часовим
відтінком, мають тенденцію до значно меншого репертуару сюжетів, характерів,
місць і дій. Якщо "міф" досить важко використовувати як аналітичне знаряддя
через його всеохопність, "формули" більш специфічні [83, 100]2
[22 Порівнюючи, наприклад, вестерн та шпигунський роман, можна безпомилково
звести їх до універсальних архетипів. Що визначає різницю між ними, так це
потреби часу і певних соціальних груп, які їх створили. У вестерні виступає
його походження з історії Америки ХІХ ст., тоді як шпигунський роман відбиває
той факт, що це більшою мірою породження Британії ХХ ст.. Поступово ідеї,
притаманні вестерну, трансформувалися до формули поліцейських фільмів, де місце
ковбоя зайняли безстрашний "Коп" або приватний детектив, котрі на свій страх і
ризик "творять закон" у джунглях великого міста – фронтіру ХХ ст. [83, 99].]
2.
Уживання названих формул притаманне досліджуваним нами розважальним програм
усіх категорій. Але в той час, як суто розважальні проекти: комічні, еротичні,
травестійні, “уламки ритуальних дійств” (І поверх давнього вертепу) твориться
здебільшого за власною формулою, що вже стала знаковою та мандрівною (у
світовій