Вы здесь

Методи діагностики та комплексне лікування вертеброгенних попереково-крижових корінцевих больових синдромів у хворих різних вікових груп

Автор: 
Середа Віталій Георгійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U001418
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічні методи дослідження
Обстеження хворих включало вивчення скарг, даних анамнезу, традиційного
неврологічного, а також вертеброневрологічного огляду з використанням методик
мануального тестування в динаміці.
При аналізі скарг основна увага приділялася скаргам на біль в різних відділах
хребта, відчуття дискомфорту, почуття втоми в спині, порушені
постави. Уточнювалися локалізація, характер больових відчуттів, час i умови
виникнення болю, його тривалість, зони іррадіації, умови зникнення.
Особливу увагу приділяли кількісній і якісній характеристиці болю. Для
загальної оцінки вираженності больового синдрому виділяли його чотири ступені
по І. П. Антонову [8, 50].
Слабко виражений больовий синдром – біль з'являється тільки при значному
фізичному навантаженні, зміні положення тіла. Симптоми натягу слабко виражені.
Помірно виражений больовий синдром – спонтанні болі відсутні, але виникають вже
при звичайних рухах, зміні положення тіла, тривалому положенні в одній позі,
ході. Симптоми натягу помірно виражені.
Виражений больовий синдром – біль спонтанний, зберігається у спокої, рухова
активность обмежена. Симптоми натягу позитивні.
Різко виражений больовий синдром – сильний спонтанний біль, біль у спокої, при
найменшому русі підсилюється, хворі приймають вимушене положення в ліжку.
Виражені вегетативні, емоційні та поведінкові порушення.
Оцінку структури больового синдрому до та після лікування проводили за
допомогою Мак-Гилівського больового опитувальника (Мc Gill Раіn Questionare,
МРQ) [199], інтенсивність больового синдрому - за допомогою комбінованої
візуально-аналогової шкали (ВАШ) [12, 110].
ВАШ є прямою лінією довжиною 10 см з нанесеними на неї міліметровими позначками
або без них. Початкова точка лінії означає відсутність болю, кінцева —
нестерпний біль. В даному дослідженні використовувалася шкала 10-сантиметрової
довжини з сантиметровими позначками, яка через кожні 2 см має опорні слова: 2
см відповідає дескриптору слабкий біль, 4 — помірний, 6 — сильний, 8 —
найсильніший, 10 — нестерпний. Необхідно зазначити, що метод рангової оцінки
надає можливість оцінювати біль однозначно — за інтенсивністю, як просте
відчуття [12, 80]. На 10-сантиметровій аналоговій шкалі хворий відмічав рівень
інтенсивності болю в сантиметрах.
Для оцінки багатомірного больового феномену використовується метод багатомірної
семантичної дескрипції болю, основою якого є Мак-Гилівський больовий
опитувальник. Використовували русифіковану версію МРQ. Останній містить 78
слів-дескрипторів болю, зведених у 20 підкласів (підшкал) за принципом
змістового значення і містить три головні класи (шкали): сенсорний з 1 по 13
(Pri sen), афективний з 14 по 19 (Ргі af) і 20-й евалюативний (Ргі ev).
Евалюативна шкала складається усього з 5 слів, які виражають узагальнену
суб'єктивну оцінку подібно звичайній вербальній шкалі. У кожному підкласі
дескриптори розташовані за наростанням інтенсивності. Обстежуваний має вибрати
один із них, найбільш відповідний його больовим відчуттям (не обов'язково в
кожній).
Обробка даних зводиться до отримання двох основних показників: рангового
індексу болю (PRI) – суми рангів, присвоєних кожному з дескрипторів у
сенсорній, афективній та евалюативній шкалах; індекс дескрипторів (NWC) -
кількості вибраних слів-визначень. Додатково вираховують суму всіх рангових
індексів болю (TPRI).
По шкалі індивідуальної та реактивної тривожності Ч. Д. Спілбергера,
адаптованій Ю. Л. Ханіним, 1978 [131, 148] визначали рівень тривожності.
Визначали реактивну тривожність, яка характеризує реакцію людини на різні
стреси та особисту тривожність, яка дає змогу оцінити індивідуальні відмінності
сприйняття дії різних стресорів.
Тест Спілбергера дозволяє оцінити рівень психічної адаптації – загальний рівень
функціональних можливостей психічної адаптації та навантаження механізмів
психічної адаптації (психічний стрес). Метою є вивчення рівня тривожності на
даний момент (реактивна тривога) та рівня тривожності як стійкої характеристики
особистості (особиста тривога).
Тест застосовується для дослідження пацієнтів старше 16 років. Текст методики
зачитується або роздається досліджуваним на завчасно заготовлених бланках. Тест
складається з двох шкал, по 20 тверджень у кожній, які окремо оцінюють
реактивну та особисту тривожність. Досліджуваний, відповідаючи на твердження
опитувача (№№ 1-20), вибирає один із запропонованих варіантів відповіді: 1)
“ні”, 2) “скоріше ні”, 3) “скоріше так”, 4) “так”. Напроти номера твердження
записується число, яке відповідає обраній відповіді. Для другої частини
опитувача (твердження №№21-40) варіанти відповідей інші: 1) “майже ніколи”, 2)
“інколи”, 3) “часто”, 4) “майже завжди”.
Якщо досліджуваний відповів менше ніж на 18 питань по кожному із двох варіантів
опитувача, то обробка результатів не має взагалі сенсу. Користуватись можна як
однією, так і двома шкалами.
Показники реактивної тривоги підраховуються за формулою:
РТ = Е№1 - Е№2 + 35, де Е №1 – сума всіх чисел, записаних при відповідях на
твердження згідно пунктам тесту №1: №№ - 3, 4, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 17, 18; а
Е№2 - сума всіх чисел, записаних при відповідях на твердження згідно пунктам
тесту №1: №№ - 1, 2, 5, 8, 10, 11, 15, 16, 19, 20.
Показники особистої тривоги підраховуються за формулою:
ОТ = Е№1 - Е№2 + 35, де Е №1 – сума всіх чисел, записаних при відповідях на
твердження згідно пунктам тесту №2: №№ - 22, 23, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35,
37, 38, 40; а Е№2 - сума всіх чисел, записаних при відповідях на твердження
згідно пунктам тесту №2: №№ - 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39.
При загальній сумі б