Вы здесь

Онтологічні й культурно-історичні універсалії в українській прозі 20-30-х рр. ХХ ст.

Автор: 
Пашник Олена Валеріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U001533
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. РЕЦЕПЦІЯ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ УНІВЕРСАЛІЙ У ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ
ДОСЛІДЖЕННЯХ
Методологія аналізу творчості українських письменників із залученням теорії
інваріантних структур на сьогодні практично не розроблена. Більшість сучасних
літературознавців лише спорадично звертаються до проблеми реалізації
універсалій у художніх текстах, не зупиняючись окремо на теоретичному аспекті
проблеми. Найчастіше інваріантні категорії аналізуються в контексті
філософської проблематики (що спостерігаємо не тільки в літературознавчих
працях, але й у культурологічних), наприклад, розглядається філософія життя і
смерті [64]. Прикладом спеціалізованих праць, присвячених категорії смерті, є
додаток до часопису “Народознавчі зошити” під назвою “Студії з інтеґральної
культурології. Thanatos” або спецномер альманаху “Молода нація” (1999 рік, №
12). Особливий сплеск зацікавлення феноменом смерті з 1990-х рр.
спостерігається не лише у вітчизняному літературознавстві. У Росії останнім
часом стало надзвичайно популярним культурологічне видання “Фигуры Танатоса”,
де пропонуються різні підходи до осмислення проблеми смерті і матеріали якого
дедалі активніше включаються до українського наукового дискурсу.
На сьогодні можна виокремити три основні рівні аналізу універсалій: 1) вивчення
онтологічних та культурно-історичних начал із використанням теорії
універсально-культурного аналізу; 2) звернення до терміна “універсалія” як
спроба вийти на високий рівень узагальнення результатів дослідження творчості
письменника (вивчення домінантної ідеї, проблеми, мотиву) без послідовного
використання теорії інваріантних категорій; 3) осмислення певних буттєвих
констант як результат філософського заглиблення в онтологічні проблеми
людського існування, відображені у творі. Ці три рівні дзеркально відбивають
поступовий розвиток зацікавлення проблемою універсалій у вітчизняному
літературознавстві та, зокрема, й при вивченні творчості письменників 20-30-х
рр. ХХ ст.
Велику увагу розв’язанню теоретичного аспекту проблеми універсалій у
вітчизняному літературознавстві приділяють дослідники О.Кирилюк,
Г.Пасісниченко, Л.Ярош (праці яких вміщено, зокрема, у збірнику “Універсальні
виміри української культури”, 2000), О.Турган та ін. Практично всі науковці
розглядають інваріанти в межах міфопоетичного аналізу. Так, Г.Пасісниченко
аналізує специфіку міфопоетичного мислення О.Довженка, характеризуючи
домінантні міфологеми вогню, води, землі та повітря (неба) [182, 155].
О.Кирилюк, осмислюючи це дослідження, вказує, що базовим значенням цих
міфопоетичних начал є генетивний смисл (універсалія народження). Проте
підсумовуючи, стверджує: “Загальна тональність творів Олександра Довженка
суцільно біофільська, що підпадає під світоглядну формулу “ствердження життя –
подолання смерті – прагнення безсмертя” [182, 163], отже домінантною все ж таки
виступає універсалія життя.
Мову природних стихій як універсалій міфологічної картини світу розглядає і
дослідниця Л.Ярош на прикладі “Лісової пісні” Лесі Українки, зазначаючи:
“...метамовою, яку використовує поетеса, є древня натурфілософська мова
першоелементів, чотирьох стихій, де “земля”, “вода”, “повітря” та “вогонь” – це
поняття-образи, що задають морфологію буття та мають традиційно символічну
семантику...” [182, 168].
У межах міфо-ритуального підходу до аналізу універсалій працює й дослідниця
О.Турган. Її розвідки присвячені вивченню онтологічних та культурно-історичних
інваріантів на матеріалі української літератури кінця ХІХ – початку ХХ
століття, зокрема драматургії Лесі Українки. Важливим є теоретичний аспект
праць дослідниці, в яких ми можемо зафіксувати визначення певних культурних
констант. Так, у статті “Універсалія танцю в поетиці українських письменників
початку ХХ ст.” О.Турган звертається до аналізу танцю як “носія універсального
культурного змісту, ідеї й формотворчого принципу” [180, 71]. В іншій праці
“Бенкет як реалія культури в драматургії Лесі Українки” літературознавець,
простежуючи сутність інваріантної категорії бенкету, зауважує, що “серед
універсалій, які утримують у своїх історичних і національних трансформаціях
основну структурну визначеність і надають значною мірою цілісності й
послідовності розвиткові людської цивілізації й культури, своє неповторне місце
займає бенкет як різновид свята, що бере витоки в традиціях різних культур, у
тім числі в ритуально-міфологічних сферах свідомості” [178, 120]. У праці
“Універсалія дому в драматургії Лесі Українки” О.Турган звертає увагу на базові
поняття, пов’язані зі специфікою універсально-культурного аналізу художніх
текстів, зокрема, на категорію “модель світу”, зазначаючи, що “модель світу
реалізується, як поєднання різних семіотичних втілень, жодне з яких не є
незалежним: всі вони скоординовані між собою і створюють єдину універсальну
систему, якій і підпорядковуються” [179, 208].
Застосування теорії універсально-культурного аналізу на матеріалі прозових
текстів письменників 20-30-х рр.. ХХ ст. на сьогодні ще не знайшло належного
втілення. До проблеми теорії універсально-культурного аналізу підходить
дослідниця О.Романенко, аналізуючи концепцію людини в українській літературі
20-х років на матеріалі прози Г.Михайличенка, М.Хвильового, М.Івченка та
В.Підмогильного. Вона виокремлює три основні рівні художньої концепції людини:
структурно-стилістичний (мікропоетика), художньо-образний та
філософсько-універсальний. Саме третій рівень, на думку дослідниці, є
“втіленням певних універсальних смислів “людського” в найріз