Вы здесь

Мережева структура соціального капіталу

Автор: 
Демків Олег Богданови
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U001660
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

розділ 2).].
На підставі дослідження особистих соціальних взаємодій мешканців Східного Йорку
(один з районів Торонто у Канаді) Б. Веллман стверджує, що сучасні спільноти є
гетерогенними, нещільними, розпорошеними у просторі особистісними соціальними
мережами. Особистісні соціальні мережі виходять за межі географічних спільнот*
[** За висловом одного із дослідників соціальних спільнот, «локальність стає
егоцентричною». З цієї візією погоджуються і інші науковці. Так, Д. Б. Тіндал
та Б. Веллман зазначають: «Соціальні мережі завжди були з нами, … вони все
більше витісняють традиційні групи» [85], а Л. Фріман зазначає: «хоч люди часто
дивляться на світ крізь призму груп, насправді вони функціонують у мережах»
[86].]*. Водночас зберігається важливість сусідських соціальних мереж, яка
зростає за умов соціальних потрясінь, таких, як економічна криза чи змін, що
стосуються безпосередньо досліджуваного індивіда (наприклад, каліцтво чи
старість). Б. Веллман назвав цю тенденцію «глокалізацією соціальних спільнот»
[84].
Таким чином, сучасні соціальні мережі, за виключенням нечисленних випадків
крайньої расової чи етнічної ексклюзії, є нещільними мережами з великою
кількістю спеціалізованих зв’язків. Через спеціалізованість більшості таких
зв’язків люди змушені інвестувати у розбудову власної мережі та конструювати її
таким чином, щоб мати через соціальні мережі доступ до найбільшої кількості
необхідних ресурсів.
Ілюстрацією зростаючої диверсифікації та спеціалізації соціальних зв’язків є
візуалізація ідеальних типів премодерної (1) та модерної (2) соціальної
спільноти, який пропонують Б. А. Пескосолідо та Б. А. Рабін:
1.

2.

Як показано у моделі премодерної спільноти (1), всі члени сім`ї фокального
індивіда належать до одної локальної спільноти, до одної релігійної спільноти
та трудового колективу. Натомість у сучасному суспільстві (2) соціальна мережа
індивіда значно гетерогенніша. Дехто з членів сім`ї та родини індивіда водночас
проживає поряд з ним, дехто зі співробітників цього індивіда водночас є членом
тієї самої релігійної спільноти тощо. Підсумовуючи вплив цих спільнот на
індивіда, Б. Пескосолідо та Б. Рабін формулюють відмінності наступним чином: в
той час як спільнота у премодерному суспільстві гарантує індивіду підтримку,
регламентацію та контроль, спільнота, характерна для модерного суспільства
пов’язана із доступом до інформації, толерантністю та атомізованістю*
[* Подібні погляди висловлював ще Г. Зіммель, який порівнював конфігурацію
соціальних зв’язків у традиційних спільнотах з концентричними колами, а у
модерних спільнотах – з колами, що перетинаються. Це означає, що для
традиційної спільноти характерні такі принципи організації мереж, як розширені
сім`ї, низька соціальна мобільність (і у географічному сенсі, і у сенсі
«успадкування батьківського фаху»), спільна участь членів родинної мережі у
спільнотах локального характеру, включеність всіх членів особистої мережі
актора в одну систему політичної влади. Натомість у межах модерних соціальних
спільнот зв’язки між членами сім`ї можуть бути симплексними, тобто виключно
родинними, а не мультиплексними (сусідськими, професійними, організаційними
водночас), як це є у випадку традиційних спільнот. Традиційні мережі з
переважаючими сильними зв’язками відзначаються великим потенціалом як у
підтримці та відтворенні цінностей і норм, так і у здатності підпорядковувати,
задіювати неформальний соціальний контроль.] [87].
Загалом кажучи, щодо визначення спільнот можливими є два підходи: реальний та
номінальний. Перший передбачає, що спільнота – це реально існуюча сукупність
індивідів, які перебувають у стійких взаємозв’язках між собою. Згідно з другим,
номінальним, підходом, спільнотою може вважатися населення
територіально-адміністративного пункту. Обидва ці підходи перекликаються із
двома напрямками мережевого аналізу, чиїм натхненником поміж іншими науковцями
був Дж. Морено, засновник соціометрії: соціоцентричним та егоцентричним
підходами*
[** На думку Дж. Морено, такі великомасштабні соціальні феномени, як економічна
система чи держава підтримуються та репродукуються через мікроструктури,
сформовані паттернами людських відносин: «... розглядаючи структуру колективу,
ми бачимо становище індивіда у ній, а також те, що ядро відносин є «щільнішим»
навколо одних і «рідшим» навколо інших індивідів. Це ядро відносин є найменшою
соціальною структурою у колективі, соціальним атомом… ці мережі мають функцію
створення соціальної традиції та суспільної думки» [88].]*.
У межах цього підрозділу ми окреслили основні напрямки дослідження соціальних
спільнот у межах теорії соціального капіталу. Разом з тим, залишається
недослідженою специфіка соціальних спільнот у сучасному українському
суспільстві в цьому контексті. На нашу думку, таке дослідження має включати
історико-культурологічний аспект, що означає використання відповідних методів
та вихід за вузькі дисциплінарні обмеження. Здійснюючи таке дослідження,
необхідно зосередити увагу на тяглості соціального самовідтворення суспільства,
спадковості соціальних процесів, включаючи ті кардинальні соціальні зміни, які
відбулися протягом ХХ ст.
Вище ми розглянули наслідки активізації соціального капіталу, які впливають на
індивідуальний добробут, а також ті, що виявляються на мезорівні, на рівні
соціальної спільноти. Як вже зазначалося, для кожного з рівнів аналізу
соціального капіталу характерні окремі (хоч і пов’язані між собою) проблемні
питання. Зокрема, для макрорівня найголовнішими є соціальні підстави демократії
та інституційної ефективност