Вы здесь

Економічна безпека України в регіональному вимірі

Автор: 
Сундук Анатолій Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U002532
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
АНАЛІЗ І ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В РЕГІОНАЛЬНОМУ ВИМІРІ
2.1. Розвиток економіки України в форматі економічної безпеки
На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається процес подальшого
реформування її економічної системи. Однак, це характеризується існуванням ряду
недоліків, які здійснюють негативний вплив на згадані процеси. В контексті
гарантування економічної безпеки необхідно відмітити, що функціонування
економіки характеризується відсутністю нормативно-правової бази, яка б реально
стимулювала її розвиток, непослідовністю в проведенні змін, існуванням значних
диспропорцій надходження ресурсів до різних секторів економіки. З однієї
сторони подібна ситуація є наслідком функціонування адміністративно-командної
системи, а з іншої – численними помилками і прорахунками реформ періоду
незалежності держави.
Існування подібних явищ безпосередньо позначилося на гарантуванні економічної
безпеки, яка дає змогу співвіднести існуючий стан з бажаним, ідеальним.
Відповідно, при існуванні несприятливих тенденцій в економіці, індикатори
безпеки будуть мати дестимулюючий характер розвитку. По відношенню до порогових
значень абсолютні величини, при їх зниженні, формують низькі співвідношення.
Економічна безпека держави повинна дотримуватися насамперед на основі
ефективного функціонування самої економіки, її самодостатності і забезпеченості
ресурсним потенціалом на достатньому рівні.
Створена в умовах плану вітчизняна економіка була призначена для забезпечення
високого рівня розвитку військово-промислового комплексу, задоволення основних
потреб суспільства на середньому або низькому рівні якості виробленої
продукції. Виробництво не передбачало конкуренції українських виробників з
виробниками інших республік СРСР, а також конкуренції з боку іноземної
продукції і послуг. Конкурентоспроможною була високотехнологічна продукція
військового призначення та лише певна частка цивільної продукції. Напередодні
етапу реформ тільки 15-20 % основних виробничих фондів не поступалися за своїм
технічним рівнем зарубіжним зразкам. Громіздка державна планово-управлінська
машина була вже не в змозі забезпечити існуючі потреби та ефективно використати
наявні фінансові та матеріальні ресурси.
Найбільш складною проблемою подальшого реформування українського суспільства є
порушення балансу між основними напрямами перетворень. Прорив у майбутнє може
бути здійснений за умови усунення існуючих протиріч між різними напрямками
реформування суспільства [68, с. 39-43].
Як зазначає група авторів [99, с. 39], за статистичними даними, процес
реформування економіки України має два чітко виражені етапи : 1990-1994 роки –
період стрімкого (прогресуючого) прискорення темпів падіння і 1995- 1999 роки –
період скорочення інтенсивності падіння і накопичення передумов виведення
економіки з кризи. Закономірним результатом змін попередніх років стало
досягнення реального зростання основних показників економічної динаміки.
Констатуючи факт економічного зростання, необхідно сказати і про ті втрати,
яких зазнала економіка України за роки розбудови : різке скорочення валового
внутрішнього продукту і обсягів промислової продукції, сільського господарства,
реальної заробітної плати.
Однак, як свідчать офіційні дані, найбільших втрат вітчизняна економіка зазнала
в 1990-1994 роках. За цей час ВВП знизився на 46,5 %, промислове виробництво –
на 40,4 %, сільське господарство – на 32,5 %. Лише у 1994 році падіння ВВП
склало 22,9 %, а промислового виробництва – 27,9 %. В результаті значного
дефіциту державного бюджету, який покривався прямою грошовою емісією НБУ,
виникла гіперінфляція, яка перевищила 10250 %.
Ці зміни не носили програмного, запланованого характеру, а були операційними за
походженням (реакції на поточну ситуацію). В умовах падіння більшості
макроекономічних показників, зниження рівня життя населення, високих темпів
інфляції йшлося головним чином не про гарантування економічної безпеки, а про
збереження національної самостійності і уповільнення темпів зниження.
Як підкреслюється в праці [154, с. 49], “протягом п’яти років незалежності
України практично не здійснювалася науково обґрунтована структурна перебудова
економіки, без чого взагалі немає сенсу говорити про забезпечення економічної
безпеки. Окремим структурним змінам був притаманний, як правило, безсистемний
характер”.
Після проходження даного етапу розвитку визначилися процеси зростання економіки
держави. Позитивна динаміка у результатах зовнішньоекономічної діяльності стала
потужним фактором загального зростання української економіки. Водночас ця
динаміка економічних показників не ґрунтується на відчутних структурних
перетвореннях, подоланні нагромаджених за останні роки деформацій. Немає ще
достатніх підстав стверджувати, що трансформаційні перетворення завершені та
вже забезпечені сталі і достатні для відновлення економічного комплексу темпи
зростання [99, с. 62-63].
В державі ще відсутні системні механізми для зупинення очікуваного у найближчі
роки стрімкого вибуття основних виробничих фондів, їх морального та фізичного
зношення, а також стимулювання імпортозамінного виробництва, енергозбереження,
використання сучасних стандартів виробництва.
Подібні зміни безпосереднім чином відбиваються на процесі гарантування
економічної безпеки. Складні трансформаційні процеси та безсистемність і
непослідовність їх реалізації негативним чином вплинули на економічну безпеку.
По-перше, відбулося зниження більшості індикаторів безпеки.
По-друге, збільшився розрив між фактичними і пороговими значеннями показників
економічної безпеки.
По-третє, складові безпеки не узгоджувалися між собою,