Вы здесь

Особливості використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання

Автор: 
Зайва Оксана Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U002553
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ФЕНОМЕНУ ВИЯВЛЕННЯ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ ЯК
РЕСУРСУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОДОЛАННЯ
2.1. Витоки поглядів на розглядання почуття гумору як ресурсу психологічного
подолання
Теоретичний аналіз особливостей психологічного подолання стресогенних впливів
складних життєвих ситуацій, наведений у підрозділі 1.2, та урахування
багатовимірності структури почуття гумору як психологічного феномену,
розглянутої у підрозділі 1.3 дисертаційного дослідження, дозволили визначити
основні напрями даного дослідження, які передбачають теоретичне обґрунтування
притаманності почуттю гумору стресозахисного потенціалу та емпіричну перевірку
функції гумору як ресурсу психологічного подолання складних ситуацій.
Хоча останнім часом у науковій літературі (переважно зарубіжній) простежується
тенденція трактувати гумор як ресурс психологічного подолання, дослідники
обмежуються частіше лише окресленням захисних властивостей почуття гумору
(зустрічаються й прямі посилання на нього як одну з форм психологічного захисту
[138; 167; 223]), у той час як стресоподолаюча функція гумору досліджена значно
менше. Проте на неї вказував ще Фрейд, що трактував почуття гумору як „высшую
защитную функцию. Он [юмор] не скрывает содержания представлений, связанных с
мучительным аффектом, от сознательного внимания, как это делает вытеснение”
[139, 296] (курсив наш – О.З.).
Поява останнім часом у зарубіжній літературі методичного інструментарію для
вивчення почуття гумору як ресурсу психологічного подолання, зокрема,
„Опитувальника орієнтацій на психологічне подолання при переживанні проблем”,
створеного J.M.Patterson та H.I.McCubbin [224], відкриває нові можливості для
більш глибокого вивчення ролі гумору як засобу впорання зі складними
ситуаціями. Гумор почали розглядати як буфер між стресовими подіями та
збереженням позитивного настрою [211]. Крім того, у зарубіжній літературі все
частіше з’являються згадки про так звану „терапію гумором”, у ході якої за
допомогою „гумористичних інтервенцій” психотерапевт допомагає клієнтові змінити
сприйняття ситуації і розширити діапазон вибору альтернатив можливої поведінки
за складних умов [141; 247-249; 254-256]. Подібне розуміння ролі почуття гумору
зустрічається, як зазначалось у попередньому розділі, і у вітчизняній
літературі [33; 34].
Зважаючи на згадану вище рідкість відповідних теоретичних і фактичних
відомостей (окрім поодиноких, хоча й досить змістовних) у вітчизняній
літературі, ми маємо нагоду самостійно визначити й описати в научних термінах
явище, що було обране предметом даного дослідження. Завдання, яке стоїть перед
нами, досить специфічне, адже на побутовому рівні допоміжні властивості гумору
в опануванні негативних переживань є широковизнаними. Більше того, намагання
філософів і психологів різних часів осмислити конструктивний потенціал гумору
здійснювались у науці з давніх часів. Тому аналіз еволюції поглядів учених на
предмет нашої роботи, безумовно, повинен бути включений до неї і складатиме
першу главу даного розділу.
Одну з перших спроб усвідомити роль сміху (природного наслідку виявлення
почуття гумору) як засобу перетворення загрозливої ситуації на цілком безпечну
зробили відомі філософи Ф.Ніцше [107] й І.Кант [55]. Останній розглядав сміх як
показник розрядки напруження в результаті розвіювання ілюзій. Він, зокрема,
зазначав: „Юмор … обозначает именно талант произвольно приходить в хорошее
расположение духа” [55, т.5, 355] (курсив наш – О.З.).
Аналогічну ідею знаходимо пізніше в роботах Жана Поля [86], який описує комічне
як „величне навпаки”: гумор захищає людину від зіткнення з чимось, що здається
їй піднесено-величним і тому навіює страх. Людина переосмислює феномен, з яким
стикнулась, бачить альтернативу його вирішення і переживає полегшення, проявом
якого є сміх.
Розглядання почуття гумору як засобу переосмислення актуальних для суб’єкта
складних обставин знаходимо пізніше і в роботах російського дослідника О.Лука
[86]. Автор вважає появу почуття гумору наслідком більш високої організації
головного мозку первісної людини, чиї потенційні інтелектуальні можливості
виявились значно вищими за ті, що були потрібні для простого виживання. Він,
зокрема, підкреслює, що поява нових незрозумілих ідей зазвичай викликає реакцію
„інтелектуального імунітету”, який виявляється у вигляді спроб спростити
складне, піддавши його гумористичному тлумаченню. Це спостереження свідчить про
розуміння почуття гумору як своєрідної форми психологічного захисту від
невідомого.
Думка О.Лука є логічним продовженням погляду З.Фрейда [145], а згодом і
П.Симонова [134] на почуття гумору як своєрідну форму „економії психічної
енергії”. Складне і незрозуміле робилось предметом дотепів, що дійсно
„економило” психічні зусилля людини, необхідні для його пізнання. Крім того, ці
автори трактують почуття гумору і як певну „економію почуттів”: бачення
комічного аспекту неприємного явища допомагає перетворити біль і гнів на сміх.
У цьому аспекті заслуговує на увагу й висловлювання Н.Бехтеревої [13] відносно
того, що в здоровому мозку відбуваються процеси „урівноваження крайнощів”:
негативні емоції змінюються на позитивні, песимістичний настрій – оптимістичним
поглядом на явища. Тобто звернення до почуття гумору як засобу подолання
власних негативних переживань може бути для суб’єкта свідомим механізмом
подолання негативних емоцій, який має під собою природне підґрунтя.
Стресозахисний потенціал почуття гумору був відзначений і А.Бергсоном [10],
проте дещо в іншому аспекті. Автор висловив думку, згідно з якою для того, щоб
бути здатним пожартувати з приводу негативної події а