Вы здесь

Інноваційно-інвестиційна діяльність промислових підприємств України.

Автор: 
Субочев Олексій Валерійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U002726
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В
УКРАЇНІ
Становлення державної інноваційної політики
в системі державного управління
Застосування моделі інноваційного розвитку економіки стає як ніколи актуальною
для стратегічного розвитку нашої держави. Необхідність переходу на інноваційний
розвиток обумовлена трьома основними причинами.
Причина перша: в поточному році економіка України вийшла із фази нарощування
темпів зростання і перейшла у фазу затухання. Якщо у 2004 році приріст ВВП
становив 12,1%, то за січень-листопад 2005 року – лише 2,6%. Тому оптимальною
моделлю розвитку економіки для призупинення падіння темпів ВВП і забезпечення
економічної стабілізації держави є інноваційно-інвестиційна.
Причина друга: для забезпечення національного відродження України необхідно
вивести її на режим ефективного, стійкого так званого сталого розвитку, а це
під силу лише інвестиційно-інноваційній моделі розвитку економіки. Тому що, за
розрахунками експертів, інвестиційно-інноваційна модель, забезпечує тільки 50%
економічного зростання: приблизно 21% - за рахунок інвестицій і 29% - за
рахунок інновацій.
Причина третя: стратегічний курс України - це шлях до Євроатлантичної
інтеграції. Для того, щоб Україна реалізувала задекларовану стратегічну мету,
їй необхідно мати статус країни з ринковою економікою, вступити в СОТ,
відповідати вимогам, передбачении стандартами ЄС. Для виконання цих завдань
Україні насамперед необхідно перейти на модель інвестиційно-інноваційного
розвитку. Без її впровадження буде проблематичним домогтися європейських
стандартів в економічній, технологічній, екологічній та соціальній сферах. Але
найголовніше, що перехід на таку модель відповідає, в першу чергу, національним
інтересам нашої держави, дає реальну можливість збільшити економічну могутність
та добробут населення.
Чому доленосна для нашої держави справа не переходить в практичну площину, а
залишається на рівні розмов? Тому що не існує відповідного попиту на інновації
як на рівні підприємств, так і на рівні Уряду.
Яскравим свідченням цього є проект держбюджету на 2006 рік. Даний законопроект,
незважаючи на запевнення Уряду, не відповідає критеріям розвитку.
Так, погіршення інвестиційного клімату в країні не лише негативно відбилося на
внутрішніх і зовнішніх інвестиціях, а й веде до інвестиційного занепаду, що в
свою чергу ставить під загрозу реалізацію інвестиційно-інноваційної моделі
розвитку в Україні. Наукомісткість виробництва промислової продукції в 2006
році складе 1,1 %, а витрати на інноваційну діяльність становитимуть лише 1,2 %
ВВП.
Нереально забезпечити збільшення інвестиційної складової бюджетів усіх рівнів
при загальному згортанні інвестиційно утворюючих джерел як внутрішніх, так і
зовнішніх. Не можна також забезпечити і науково-технологічний прогрес, якщо
передбачені ресурси на фінансування даного напрямку утричі нижчі критичної
межі. Складається патова ситуація, коли, з одного боку, не вистачає додаткового
потенціалу, який можна отримати лише від впровадження інновацій, а, з іншого
боку - не виділяються ресурси на те, щоб інновації впроваджувати, що робить
національну економіку неконкурентоспроможною. Адже на світовій арені протягом
останніх 20 років формується новий тип суспільства, який базується на знаннях
та інформації й орієнтується на управлінні інноваціями. Тому Уряду при розробці
економічної політики необхідно віддавати пріоритет інноваційним галузям та
суб'єктам господарювання, які впроваджують інновації для забезпечення
ефективного функціонування і розвитку в умовах глобальної конкуренції.
Метою інноваційної стратегії є ефективне освоєння нових товарів, послуг,
підвищення обсягів виробництва й експорту наукомісткої, екологічно безпечної
продукції та товарів на світові ринки, а також впровадження інноваційних форм
організації та стратегічного планування.
Проблеми економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності в умовах
інформаційно-технологічної революції необхідно вирішувати насамперед з
допомогою ефективних інноваційних програм та стратегій.
Тепер поглянемо на ситуацію в Україні. Влада декларує одне, а на практиці
робить протилежне: на протязі п'яти років декларується, що кошти від
приватизації потрібно вкладати в інновації, але, коли вони з'являються, ніхто і
не думає спрямовувати іх на інновації.
Усвідомлення великої значимості підтримки інноваційних процесів в Україні
засвідчило прийняття, починаючи з кінця 90-х рр. ХХ ст., низки програмних
нормативних документів. Нами нараховані понад 20 суттєвих нормативних актів, у
т. ч. 15 Законів України, які в тій чи іншій частині регулюють питання
інноваційної діяльності в Україні.
Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної
діяльності" № 1977, який був прийнятий Верховною Радою України ще 13 грудня
1991 р. та став першим нормативним актом такого роду на теренах СНД, закладав
основи державної політики в науково-технологічній сфері, визначав її основні
завдання, механізми формування та реалізації.
У 1993 р. було прийнято низку законів, спрямованих на охорону інтелектуальної
власності. Важливе значення мали також закони "Про науково-технічну інформацію"
(1993 р.) та "Про наукову і науково-технічну експертизу" (1995 р.), причому
останній був визнаний еталонним для держав-учасниць СНД.
Базовий Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність", який
визначає основні напрями державної політики в цій сфері і правове поле
діяльності владних структур, був прийнятий 1 грудня 1998 року. Його положення
набули розвитку в Законі України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002
рок