Вы здесь

" Український спортивний жарґон: структурно-семантичний аспект"

Автор: 
Карпець Любов Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U003085
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
спортивний жарґон як явище української мови
Номінування спортивних явищ як об’єкт українського мовознавства: надбання і
перспективи
Сьогодні практично всі соціально-професійні групи мають свої жарґонні засоби
номінування. Можна говорити про комп’ютерний жарґон, жарґон водіїв, перукарів,
бухгалтерів та ін. Але не всі жарґоніми доступні для широкого загалу, більшість
із них зрозумілі тільки серед певного професійного кола людей, і сам жарґон
по-різному задовольняє потреби мовців. Не можна не погодитися з К. Широцьким,
який зазначав, що “ніякий простий пасажир, наприклад, як би він не намагався
ознайомитися докладно з мовою моряків, не забалакає нею з такими тонкощами,
подробицями й технічними особливостями, як самий моряк. А є, окрім морського,
багато інших таких язиків: друкарський, знову в шахтах шахтарський (у
золотокопів, сріблокопів інший, й діялектів інших змішувати не можна)…” [192,
с. 175]. Серед сучасних соціолектів спортивний жарґон є одним із
найпоширеніших, що можна пояснити масовістю й поширеністю різних видів спорту і
спортивної діяльності серед населення.
Сучасна спортивна спільнота з відповідним освітнім і професійним рівнем, яка
постійно дбає про свій спортивний імідж, охоче послуговується
загальномолодіжним та іншими жарґонами, але обов’язково витворює власний мовний
світ, у якому домінують номени на позначення реалій і понять спортивної сфери,
різних людських якостей, що виявляються під час виконання різних дій, вправ
тощо.
Слід зауважити, що спортивний мікросоціум як суб’єкт і об’єкт жарґонотворення
має свою внутрішню структуру, яка формується упродовж років.
Популярність і масовість спорту, оприлюднення результатів змагань у засобах
масової інформації, інші позамовні чинники значною мірою сприяють проникненню
спортивних номенів до широких сфер спілкування, які у свою чергу утворюють
специфічну мікросистему української мови.
Спортивна номінація характеризується рядом своєрідних ознак. По-перше, вона
переважно послуговується традиційними національними прийомами й засобами
номінування. По-друге, до кола інтересів потрапляють якраз найактивніші,
найвагоміші, найвизначніші спортивні явища (до таких, зокрема, належать назви
видів спорту, спортивних знарядь, різні види вправ, назви процесів і дій,
спортивних закладів, відзнак тощо). По-третє, порівняно з іншими “професійними”
номенами спортивні одиниці (за невеликим винятком) не викликають труднощів у
сприйнятті, розумінні й відтворюванні, оскільки мають високий ступінь
поширенності серед носіїв мови і здебільшого прозору мотивацію.
Незважаючи на такі ознаки, спостерігаємо деякі труднощі спортивного
номінування, що пов’язано передусім із деякими проблемами нелінгвального
характеру. Так, спорт в Україні (як і в усьому колишньому Радянському Союзі)
донедавна був так званим “інтернаціональним” явищем, загальносоюзним, а отже, й
обслуговувала його “інтернаціональна” мова. Ось чому всі, хто має професійний
(і не тільки професійний) стосунок до спорту, відчувають великі труднощі щодо
“українізації” спортивної сфери. Така проблема, як відомо, існує не через
бідність української мови і не через її, як дехто вважає, неспроможність
обслуговувати різноманітні сфери життя. З огляду на це і сьогодні актуальним
залишається гасло І. Огієнка, висловлене ще 1936 року: “…усі спортові
організації мусять пильно дбати про добрий розвиток своєї фахової розмовної
термінології” [116, с. 16]. Зазначене явище є свідченням того, що розвиток
спортивної номінації, її впровадження відбуваються досить складно; крім того,
порівняно з іншими професійними системами спортивна недостатньо досліджена, а
деякі аспекти зовсім не були предметом мовознавчих студій. До таких, зокрема,
належать:
* розмежування кодифікованого й некодифікованого;
* розмежування термінологічного й нетермінологічного, з’ясування
шляхів і умов термінологізації загальновживаного (навіть із “низьких” шарів
мови);
* визначення дефініційних меж багатьох, навіть широковживаних назв
(потребує свого дослідження також специфіка спортивних термінів);
* взаємодія спортивної номінації з іншими професійно-тематичними (і не
тільки) групами.
Звернімося спочатку до стану вивчення, опрацьованості спортивної термінології
як одного з найпоказовіших видів професійної номінації і спричинювачів появи
жарґонімів.
Аналізуючи стан терміносправи в Україні взагалі і спортивної зокрема, виділяємо
основні етапи становлення української спортивної термінології і відповідно
спортивного термінознавства. У визначенні конкретних етапів розвитку
української спортивної термінології враховуємо конкретні суспільно-політичні
умови її формування, джерельну базу цього процесу (наявність словників і
теоретичних праць, позамовні чинники, фольклорні праці та ін.).
Перший етап розвитку (20-30-ті роки ХХ ст.) української наукової термінології є
досить плідним. У цей час друкуються підручники для вищої і середньої школи. У
Харкові з’являється велика кількість словників, що спричинилося, як зауважує
Ю. Шевельов, до того, що саме в Харкові оформилися й отримали наукове підґрунтя
два напрями, два принципи у підходах до формування української термінолексики:
етнографізму й синтетизму [190, с.110], хоча самі словники “укладалися
похапцем, щоб задовольнити нагальну потребу” [Там само, с.66], адже тодішній
стан мови потребував наукових підходів до унормування й стандартизації.
На цих традиціях і засадах здійснювалася термінологічна робота на західних
землях України. Наперед зазначимо, що “пальма першості” в галузі спортивного
термінотворення все ж належить науковцям західних земель. Цей етап
характеризується