Вы здесь

Розробка прийомів селекції, розведення та контролю стану культури шовковичного шовкопряда

Автор: 
Зуб Олена Вадимівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U003395
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА ТА ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Шовковичний шовкопряд як об’єкт дослідження
Об’єктом нашого дослідження є шовковичний шовкопряд, який за сучасною
класифікацією належить до типу Arthropoda, класу комах Insecta, відділу
новокрилих Neoptera, підвідділу Oligoneoptera, ряду лускокрилих Lepidoptera,
відділу різнокрилих метеликів Heteroneura, серії вищих різновусих
Metageterocera, родини справжніх шовкопрядів Bombycidae, роду шовкопрядів
Bombyx і виду шовкопряд шовковичний (B. mori. L.) Родина справжніх шовкопрядів
налічує понад 70 видів, що зустрічаються, головним чином, у тропічній і
субтропічній зонах – в Індії, Індокитаї і в Південному Китаї. Лише небагато
представників цієї родини мешкають у більш північних широтах. Так наприклад, у
Росії дикий представник цієї родини і, як вважають учені, дикий предок
шовковичного шовкопряда Theophila mandarina Morre., живе на дикій шовковиці на
Дальному Сході, в Приморському краї і на Курильських островах. Батьківщина
шовковичного шовкопряда – Китай, а за деякими даними, й Індія [26; 79].
Від інших комах шовковичний шовкопряд відрізняється своєю біологією та
екологією, на які вплинуло його багатовікове одомашнювання. В межах виду
розрізняють моно-, бі- і полівольтинні групи порід. Вони підрозділяються за
місцем свого походження на європейські, мало- і середньоазіатські та східно
азійські; серед останніх, у свою чергу, виділяють дві найбільш відособлені
групи – китайську й японську.
Походження одомашненого шовковичного шовкопряда до сих пір залишається до кінця
нез’ясованим. Група шовкопрядів, що годується шовковицею, досить велика, але
їхня спорідненість з одомашненим шовкопрядом потребує ще детального
дослідження.
Було висловлене припущення, що диких предків шовкопряда слід шукати в
Гімалайських горах. На північно-східному і південно-західному схилах
Гімалайських гір знайдено чотири види шовкопряда, що живляться шовковицею і
завивають дрібні кокони. Дикий шовковичний шовкопряд, за деякими даними, був
знайдений у Китаї й Індокитаї. Досить велика подібність одомашненого шовкопряда
існує з Theophila mandarina Morre. Одомашнений шовковичний шовкопряд дає з ним
життєздатне потомство.
Також є велика ймовірність спорідненості між південно китайськими
полівольтинними породами шовкопряда і напіводомашненими полівольтинними
шовкопрядами Бенгалії, Ассама і Бірми. Описано декілька видів цих шовкопрядів.
Вони дають 7–8 поколінь за рік і завивають дрібні кокони золотистого,
світло-жовтого, зеленого і білого кольорів.
Шовковичний шовкопряд – основний продуцент шовка-сирця шовкопереробної
промисловості, повністю одомашнений вид комах, в дикому вигляді не
зустрічається.
Технологія його культивування носить промисловий характер, а об’єми виробництва
коконів в 36 провідних країнах світу складають 400–600 мільйонів тон щорічно
[26].
Світове виробництво й використання натурального шовку, який одержують при
розведенні шовковичного шовкопряда, упродовж останніх років збільшується.
Промислове шовківництво розвинене в 36 країнах світу. Із 70 тисяч тонн
загальносвітового виробництва шовку 50 тисяч тонн дають Китай та Індія [117].
Великий обсяг виробництва коконів у Японії, Південній Кореї, Італії, Ірані,
Болгарії, Румунії, країнах СНД – Узбекистані, Туркменистані, Україні, Грузії,
Азербайджані. У 80-ті роки колишній СРСР посідав третє місце у світі за
виробництвом коконів.
Початок промислового розведення шовковичного шовкопряда в Україні датується
1929 роком.
Не дивлячись на успіхи хімії синтетичних матеріалів, натуральний шовк за
сукупністю господарсько цінних властивостей не має собі рівних серед штучних
волокон. Він не лише конкурує з синтетичними замінниками, але має перевагу
перед ними та знаходить нові сфери використання [49].
Історія розповсюдження й розвитку шовківництва досить детально описана в
літературі [26, 38, 79, 92], і ми її не наводимо.
Сучасний набір порід шовковичного шовкопряда поділяють на три групи:
моновольтинні, бівольтинні й полівольтинні.
У шовківництві СНД й України вигодовуються моновольтинні породи шовковичного
шовкопряда та їхні гібриди.
У своєму розвитку шовковичний шовкопряд проходить чотири стадії.
Личинкова стадія – гусениця. Вони ведуть відкритий спосіб життя, не
розповзаються. Тривалість її життя 25–30 днів. За час розвитку вона проходить
п’ять віків. Після вилуплення з яйця і до початку харчування гусениці
(„мураші”) чорного кольору і нагадують мурашок, звідси й назва. Колір з ростом
змінюється і чітко визначається лише в третьому віці.
Гусениця– єдина фаза, що живиться. Ротовий апарат гризучого типу. У личинковий
період у результаті інтенсивного живлення гусениця збільшує масу тіла в 10 000
раз, накопичуючи запас поживних речовин для наступних фаз розвитку і масу
шовка,яка складає у окремих порід до 1/3 маси тіла [49].
Гусениці першого віку починають живитися молодим листям шовковиці й рости. Їхнє
тіло вкрито шкіркою – кутикулою – з особливої речовини – хітину. Ця шкірка
розтягується дуже незначною мірою, тому гусениці, що росте, в ній швидко стає
тісно. Вона линяє, скидає стару шкірку й утворює замість неї нову, просторнішу.
Гусениця вступає до другого віку, і так продовжується до п’ятого. У п’ятому
віці в тілі гусениці особливо сильно розвиваються шовковидільні залози. Вони
наповнюються прозорою напіврідкою масою, що являє собою шовк у рідкому стані.
Коли шовковидільні залози наповнюються шовком достатньою мірою (7–9-й день
п’ятого віку), гусениця припиняє живлення, очищує шлунок, підіймається на
спеціально підготовлене