Вы здесь

Аквальні і водно-болотні антропогенні ландшафти Поділля

Автор: 
Хаєцький Григорій Сильвестрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U003504
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНА СТРУКТУРА І КЛАСИФІКАЦІЯ АКВАЛЬНИХ
АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ ПОДІЛЛЯ
2.1. Ландшафти русел річок як палеоландшафтна основа сучасних аквальних
антропогенних ландшафтів
В руслах річкових долин знаходяться ландшафтні комплекси, аналогічні урочищам
наземних ландшафтів. Різноманітність їх залежить від глибини річки, швидкості
течії, складу ґрунтів, характеру рослинності і тваринного світу [73].
Структура ландшафтних комплексів русел річок визначається текучістю і
мінливістю такого чинника, як вода, та різноманітністю рельєфу регіону. В
цілому ж регіональні особливості залежать не лише від характеру літогенної
основи, але й водного режиму, специфіки прилеглих ландшафтів та господарської
діяльності людини.
Польові дослідження показали, що у структурі річкових ландшафтів переважають
два типи аквальних ділянок (складних урочищ) – плеса і перекати. Такі
парагенетичні комплекси закономірно змінюються один одним вздовж усього русла
річки. Формування та розвиток їх визначаються спільністю рельєфотвірного
чинника – водного потоку та зв’язком між аквальними та ландшафтними комплексами
суходолу.
Перекати, особливі ділянки русел річок, які характеризуються порівняно малою
крутизною та ухилом до 2–3°, а також мають тенденцію до підняття. Зазначені
особливості визначають основні їх риси: невеликі глибини, швидка течія та
кам’янисто-гравійне днище. Найбільш характерними для перекатів є такі
натуральні типи урочищ: центральне русло, мілководна частина русла (рукави),
пороги та острови. Серед річок Поділля перекати найяскравіше виражені на річці
Південний Буг в районах порогів, біля сіл: Печора, Сокілець, Стрільченці,
Воробіївка, Губник (Вінницька область) (рис. 2.1).
Порівняно з іншими ділянками русла, його центральна частина найбільш
звужена і характеризується швидкою течією. Різні типи урочищ (мілководні русла,
рукави, острови і пороги) утворюють єдиний ландшафтний комплекс русла. У
місцях, де кристалічні породи русла виступають над водною поверхнею,
утворюються невеликі острови, розділені неглибокими протоками (рукавами).
Внаслідок коливання рівня води в руслі (повені, паводки) деякі кам’яні острови
заносяться мулом, що сприяє появі спочатку водно-болотної рослинності
(утворюються водно-болотні ландшафтні комплекси), а надалі, завдяки формуванню
ґрунтового покриву, острови вкриваються чагарниково-трав’янистою рослинністю та
заростають деревами. Іноді найбільш мілководні протоки повністю замулюються,
заростають, і тоді декілька невеликих островів утворюють один.
Плеса представлені найбільш глибоководними ділянками, які приурочені до
випуклих частин русла річкової долини. Характерними їх рисами є невелика
швидкість течії (0,2–0,3 м/с) на Південному Бузі і до 0,3–0,5 м/с на деяких
малих річках Поділля (Мурафа, Мурашка, Лядова), значні глибини (2-5 і до 12 м
на водосховищах), мулисте днище, неоднорідність водної товщі за температурою і
складом біомаси. Через незначну швидкість течії плеса взимку повністю
замерзають. Потужність льоду може досягати 1 м (на Південному Бузі).
Неоднорідність рельєфу плесів сприяє формуванню водно-річкових урочищ:
глибоководь та прибережних відмілин [71]. Крім згаданих урочищ ландшафтну
структуру перекатів і плесів доповнюють урочища піщаних кіс та конуси виносів
делювіальних порід постійних та тимчасових водотоків. На Південному Бузі конуси
виносів зустрічаються в районі м. Гнівань, околицях Вінниці (Сабарів), де в
річку потрапляють породи відвалів гранітних кар’єрів. Водно-болотні ландшафтні
комплекси плесових ділянок та перекатів представлені прибережними смугами
водно-болотної рослинності.
Межі між перекатами та плесами визначаються зміною глибин (1–2 м на 10 км
відстані), зменшенням течії води, зміною літологічного складу порід дна
річки [73].
Вищезгадані типи урочищ, русел річок Поділля служать палеоландшафтною основою
сучасних аквальних антропогенних ландшафтів. Тепер, внаслідок активного
господарського освоєння річок, коли створюються водосховища і ставки, плеса й
перекати поступово зникають, будучи похованими під товщами води, переходячи в
ранг донних ландшафтів русел антропогенних водойм.
2.2. Внутрішньоаквальні антропогенні ландшафтні комплекси
Процес будівництва водойм призводить до цілковитої зміни ландшафтів в їх межах.
Ті ландшафтні комплекси річкової долини, які існували до створення водойм, під
впливом швидкої зміни потоків речовин та енергій, трансформуються або повністю
деградують. Змінюються і прилеглі ландшафти. У затоплених районах, на місці
ландшафтів суходолу, формуються аквальні та водно-болотні ландшафтні
комплекси.
В першу чергу, при будівництві водосховищ і ставків зазнають трансформації
водний, температурний, повітряний та хімічний режими ландшафтів, які опинилися
під водою. У водоймі та прилеглих ділянках змінюється рослинний і тваринний
світ, мікроклімат; ґрунтовий процес замінюється осадконакопиченням. Поступова
трансформація усіх процесів в межах попередніх ландшафтів сприяє формуванню
нових, аквальних і внутрішньоаквальних антропогенних ландшафтів (ВААЛ)
водосховищ і ставків.
Дослідження показали, що внутрішньоаквальні антропогенні ландшафтні комплекси
(ВААЛК) водосховищ і ставків Поділля носять відбиток попередніх затоплених
ландшафтних структур суходолу: урочищ і фацій.
Аквальні фації – елементарні і найбільш поширені ВААЛК, що характеризуються
однорідністю фізико-географічних компонентів. Вони, як структурні компоненти
аквальних урочищ, тісно взаємопов’язані напрямами потоків речовин та енергій.
Будучи складовими частинами ландшафтних аквальних комплексів різних рівнів,
аквальні фації ро