Вы здесь

Соціальний контроль як чинник розвитку суспільства: соціально-філософський аналіз

Автор: 
Спільник Сергій Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U003600
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИРІШЕННЯ СУСПІЛЬНИХ ПРОТИРІЧ
Культура наукового дослідження потребує з'ясування змісту понять, які сприяють
більш глибокому розумінню ґенези, місця, функцій і форм соціального контролю в
соціумі.
2.1. Ґенеза соціального контролю в управлінні соціальними
процесами
Перш за все визначимося з сутністю категорії "протиріччя". Вже Гераклітом було
підмічено, що гармонія складається з суперечностей. В працях Аристотеля можна
знайти думку, що все гармонійно влаштоване виникало з невлаштованого. Гегель
мислив про проходження протиріччям стадії тотожності. Але в даному випадку він
мав на увазі процес пізнання протиріч, а не розвиток предметно-матеріального,
не протиріччя системи. У своєму вченні про суспільно-економічну формацію і роль
класової боротьби в суспільному розвитку К.Маркс доводив об'єктивність і
позитивну функціональність соціальних конфліктів. Він писав: "...окремі
індивіди утворюють клас лише остільки, оскільки їм припадає вести загальну
боротьбу проти якого-небудь іншого класу, в інших відносинах вони самі вороже
протистоять один одному як конкуренти" [149, 54]. Підкреслимо, що більшість
сучасних концепцій щодо природи і сутності суспільних протиріч беруть свій
початок від вчення К. Маркса.
В сучасній філософській літературі існують різні підходи до визначення
сутності соціальних протиріч. Наприклад, соціальні протиріччя трактуються як
внутрішній двигун розвитку суспільства, сторони якого протидіють (борються між
собою) і водночас зумовлюють одна одну, тобто співіснують у нерозривній єдності
[13, 156]. М. Тайсумов характеризує соціальне протиріччя як багаторівневе
відношення складної системи внутрішньо взаємопов'язаних і разом з тим відносно
самостійних частин, фаз і функціональних форм цілісного процесу [217].
Сьогодні досить часто можна простежити зведення соціальних протиріч до
характеристики співвідношення продуктивних сил і виробничих відносин [22,
43-52]. Антоні Гідденс, відомий англійський соціолог, вважає, що соціальне
протиріччя "...виражає вразливе місце, слабку ланку в конструкції соцієтальної
системи, ...вказує на розподіл інтересів між різними групами і категоріями
людей, у тому числі між класами" [71, 92].
Протиріччя є в будь-якій системі, що розвивається. Змінюються лише кількісні
параметри, стани, характер протиріч, їх значущість в системі. Суперечності
знаходяться в стані постійної зміни і русі. Їх взаємодія пов'язана з обміном
речовиною, енергією, інформацією, що впливає на їх зміни і на зміни їх
загальної системи. Кількісна та якісна перевага домінуючої протилежності задає
спрямованість руху (функціонуванню) і розвитку системи. В розвитку протиріч
виокремлюються наступні етапи: 1) гармонія; 2) дисгармонія; 3) конфлікт [6,
485].
Протиріччя в соціумі є проявом діалектичних протиріч. "Діалектичні протиріччя
є тільки там, де є розвиток, саморух. Цей момент включається в саме визначення
протиріччя. Діалектичне протиріччя є взаємодією протилежних, взаємовиключних
сторін і тенденцій предметів і явищ, котрі знаходяться у внутрішній єдності та
взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморуху і саморозвитку" [6, 484].
Соціальним протиріччям притаманні всі основні риси діалектичних протиріч:
об'єктивність, всезагальність, специфічність дії, сутнісний характер, наявність
змісту, взаємопроникнення, взаємовиключення його протилежних сторін та ін.
Однак соціальні протиріччя мають свої сутнісні риси, що визначають специфіку їх
генезису [71, 93].
Можна виокремити наступні риси соціальних протиріч [71, 93- 95]:
1. Виступаючи частиною діалектичних, протиріччя суспільства мають свою сферу
застосування - сферу соціального.
2. Соціальні протиріччя виражають як відносини між суб'єктами взаємодії, так і
ставлення кожного з них до протиріччя в його цілісності.
3. Соціальні протиріччя безпосередньо пов'язані зі свідомою діяльністю
суб'єктів суспільства, виникають у результаті усвідомленої діяльності,
виявляються, протікають і розв'язуються через неї.
4. Детермінованість соціальних протиріч характером тих соціально-економічних,
політичних та інших відносин, в які безпосередньо включені їхні суб'єкти.
У новітній соціально-філософській думці сутність соціальних протиріч
визначається наступним чином: "...сутністю соціальних протиріч є усвідомлені
взаємовідносини суб'єктів суспільства (класів, етносів, страт, особистостей та
ін.), в ході яких вони вступають у взаємодію з метою досягнення своїх потреб,
інтересів, цілей тощо в різних сферах життя соціальної системи. Таке розуміння
сутності соціальних протиріч як відносин між наділеними волею і свідомістю
суб'єктами суспільства з різноманітними інтересами, цілями, бажаннями, що
виявляються в певних соціальних діях, відповідає глибокій думці В. Шекспіра,
про те, що "весь світ - театр", в якому люди водночас і автори, і актори, і
глядачі великої драми під назвою Життя" [71, 96].
Для більш глибокого розуміння сутності соціального контролю як передумови
вирішення соціальних протиріч потрібно з'ясувати джерела, що обумовлюють їх
виникнення і функціонування.
Всю сукупність джерел, що обумовлюють виникнення і функціонування протиріч,
можна поділити на такі групи: соціально-структурні, організаційно-управлінські,
соціально-психологічні, характерологічні [71, 103-111].
Соціально-структурні джерела соціальних протиріч пов'язані з соціальною
структурою суспільства, виділенням у ньому певних соціально-класових спільнот,
національних, етнічних, соціально-професійних і соціально-територіальних груп,
суб'єктів суспільства, які об'єктивно диференціюються за основними для нього
критеріями: влада, власність, прибутки, соціальний статус [ 71, 106]