Вы здесь

Трансформація політичної ідеології держави в контексті боротьби з міжнародним тероризмом: проблеми і шляхи вирішення

Автор: 
Коломієць Олег Валерійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U003735
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
НЕОІМПЕРАТИВИ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ ДЕРЖАВИ У БОРОТЬБІ З МІЖНАРОДНИМ ТЕРОРИЗМОМ
2.1. Моделі системного виміру політичної ідеології
До середини минулого століття політологія існувала як сукупність розрізнених
знань про політичні явища і процеси, суттєву частину яких складав емпіричний
матеріал, отриманий завдяки розвиткові соціологічних та психологічних методів
наукових досліджень. Значний теоретичний матеріал щодо конкретних політичних
процесів, передусім електоральної поведінки, накопичено у США. В результаті
американськими політологами, разом з науковцями провідних європейських країн,
було створено цілісну систему наукових знань про політику. Розрізнені
політологічні знання були об’єднані в наукову доктрину, що стала основною
теорією політичної системи суспільства.
Згідно з розробленою теорією [152, 157], система - це сукупність елементів, що
перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність
та єдність. Таким чином, система складається з певної сукупності елементів,
тобто має власну ієрархічну структуру, елементи якої перебувають у
взаємовідносинах і зв’язках, що утворюють певну цілісність [64, с. 641].
Головною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних,
є те, що вони пов’язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей
в суспільстві та у різноманітних об’єднаннях.
Дослідники-політологи виокремлюють характерні ознаки структурних елементів
соціальних систем:
1) безпосередній зв’язок елементів системи зі структурою та їх якісна
визначеність;
2) однопорядковість, однорідність та субстанційна сумісність структурних
елементів;
3) вияв структурних елементів, як мінімальних за своєю внутрішньою будовою і
змістом компонентів даної системи, стосовно обраного способу поділу;
4) органічний зв’язок кожного структурного елемента з іншими елементами
системи;
5) структурні елементи є основою, на якій розвиваються решта елементних
властивостей та структурні зв’язки [65].
Виходячи із зазначених ознак структурних елементів системи, можна твердити, що
політична система суспільства, як різновид соціальної системи, не тотожна
політичному життю суспільства, в основу якого хоч і покладено певні
закономірності, але яке, все ж таки, є неупорядкованою сукупністю подій.
Політична система суспільства відрізняється від його політичного життя саме
своєю системністю, тобто цілісністю та упорядкованістю взаємопов’язаних
елементів. Системний підхід до аналізу суспільних, зокрема політичних, явищ і
процесів передбачає їх розгляд як цілісної сукупності взаємопов’язаних
елементів, що функціонує відповідно до властивих їй закономірностей.
У 50-х роках XX століття системний і структурно-функціональний підходи, що
тісно пов’язані між собою, стали широко використовуватися для дослідження
політичних явищ. Цьому значною мірою сприяла загальна теорія систем, що виникла
в західній науці з потреб природничих наук, а згодом поширилася на інші галузі
знань [66].
Теорія системного аналізу для суспільствознавства була впроваджена провідним
представником американської структурно-функціональної школи - соціологом Т.
Парсонсом, який у своїх наукових працях розглядав суспільство як систему, що
складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі
кожного суспільства були суспільні цілі, норми, цінності та ролі. Елементами
суспільства як системи є інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої
суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири
основні функції, що забезпечують збереження та виживання будь-якої системи.
Такими функціями є, по-перше, адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії
соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті та в процесі якої
відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію
адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми.
Другою функцією соціальної системи є досягнення цілей. Цю функцію забезпечує
політична підсистема, політика. Третя функція соціальної системи - інтеграція,
тобто досягнення стану зв’язаності окремих диференційованих елементів,
наявність впорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб’єктами
- індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо. Функцію інтеграції
забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї.
Четвертою функцією соціальної системи є підтримання системи, котра
забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації (сім’я, школа,
мистецтво тощо) [67].
Отже, системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка система, в тому
числі політична, визначається тим, що, по-перше, складається з багатьох
елементів; по-друге, елементи системи складають єдине ціле; по-третє, система
взаємодіє з навколишнім середовищем.
Системний підхід до аналізу політичних процесів вперше застосував американський
політолог Д. Істон. У своїх наукових працях він доводить можливість та
необхідність існування загальної теорії в політології як теорії політичної
системи, розробляє концептуальну структуру цієї теорії, визначає її основні
поняття та пропонує методи і способи практичної реалізації теоретичних положень
[68].
Політична система дуже подібна до біологічних систем природи та існує в
навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи - економічна,
соціальна, духовна, культурологічна тощо. Водночас політична система якісно
відрізняється від інших суспільних систем. Головним показником відмінності є
наявність певних меж між нею та її оточенням. Завданням науки про політику є
вивчення переходів, або обмінів,