Вы здесь

Емоційно-оцінний потенціал демінутивів у публіцистиці (на матеріалі української періодики 1995–2004 років)

Автор: 
Федоренко Ольга Дмитрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U004132
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОМУНІКАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ ДЕМІНУТИВІВ ЯК ЗАСОБУ ТВОРЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ОЦІННОГО
ЗНАЧЕННЯ У МОВІ ПРЕСИ
2.1. Прагматичні домінанти різних жанрів газетних текстів. Спектр оцінок у мові
української преси
Газета як складна єдність різноманітних публіцистичних жанрів, що відображають
багатоманітність стилістичних різновидів літературної мови, перебуває „на
передньому плані” відтворення змін, які відбуваються в мові. С. Ю. Медведєва
вважає газетну мову еталоном для інших видів масової комунікації, основою
формування мови радіо, телебачення, документального кіно, на яку потім
накладається специфіка виражальних і зображувальних засобів цих каналів масової
комунікації… [152, 217]. Мова періодичних видань швидше відображає семантичні
зрушення, незвичне використання емотивно-експресивних одиниць.
Прагматичне спрямування ЗМІ полягає не лише в тому, щоб інформувати про певний
зміст, події чи явища, а й дати їм оцінку та тлумачення. „Треба погодитися з
тим, - пише В. Ф. Іванов, - що соціальна інформація має … важливу якість: вона
ніколи не буває нейтральною. Інформація, яка проходить засобами масової
комунікації, об’єктивно впливає на людей” [85, 34]. В. Ф. Іванов посилається на
велику кількість досліджень, метою яких було доведення можливості виконання
настанови американської журналістики „news no views“ (новини без поглядів), але
ці дослідження ще раз показували, що навіть без коментаря через добір новин або
якісь інші умови комунікатор, свідомо чи несвідомо, все одно впливав на
аудиторію у визначеному напрямі [85, 34]. Питання передачі повідомлення без
будь-якого впливу на реципієнта В. В. Різун розглядає з позиції кібернетики.
„Будь-яке повідомлення, будучи сприйнятим, змінює банк інформації реципієнта, а
отже, впливає на будь-яке рішення, що буде прийняте після цього сприйняття.
Заперечувати наявність впливу ЗМІ на реципієнтів навіть за умови повної
об’єктивності журналістів та безсумнівної істинності повідомлень – означає
заперечувати очевидне”, - зауважує дослідник [192, 22]. Газетний текст, як
стверджують науковці, повинен бути і впливовим, і інформативним, постійно
поєднуючи ці властивості [156, 167].
Спрямування й тематика газетних матеріалів різноманітні. Одні лише інформують
про події, в інших аналізуються факти, детально розповідається про якусь подію,
висвітлюються певні проблеми тощо. Звідси й різноманітність жанрів. У
публіцистиці жанрами (від франц. genre – рід, вид) називають усталені групи
публікацій, об’єднані схожими змістово-формальними ознаками [237, 200]. За
Г. Я. Солгаником, на сучасному етапі відбулася еволюція системи жанрів, їх
синтез. Говорити про формування нових жанрів, на думку вченого, ще зарано,
однак очевидними є дві тенденції: з одного боку, різко посилюється
інформативна, а з іншого – особистісна тенденції [220, 52]. Кожний жанр
інтерпретує факти в тій манері, яка йому притаманна: у короткій чи розгорненій
формі, коментуючи або тільки викладаючи зміст і суть. Питання жанрової
своєрідності газетної мови, лінгвістичних ознак кожного окремого жанру – це
одне з центральних питань пресолінгвістики.
У сучасній газеті традиційно виділяють два жанрово-стилістичних полюси:
інформаційні жанри, які вважаються чисто газетними, аналітичні, які несуть у
собі функцію впливу та отримали назву публіцистичних, або жанрів художньої
публіцистики [91, 28 – 29]. І хоч дослідники не виробили єдиної класифікації
жанрів, але підходи до їхнього поділу на типологічні групи практично однакові,
вони визначаються задумом, змістом, завданням, масштабом журналістських
матеріалів, способом відображення в них дійсності й характером ставлення до неї
автора.
Основними типами газетних жанрів традиційно вважаються інформаційні, аналітичні
та художньо-публіцистичні. Вони не відокремлені один від одного жорсткими
межами, такий поділ є досить умовним. Прикладів публікацій, що у чистому
вигляді ілюструють ознаки того чи іншого жанру, в українській періодиці не так
багато. У вітчизняній журналістиці переважає нині така тенденція: межі жанрів
„розпливаються”, відбувається їх активне взаємопроникнення,
взаємопереплетення.
Оскільки будь-яка газета складається з публікацій різних жанрів та різної
тематики, то відповідно й лексика та фразеологія кожного з жанрів постає, так
би мовити, „за законами жанру”. Відбір мовних одиниць для текстів періодичних
видань зумовлює тип інформації, що залежить від її прагматичного призначення.
Розвиток і удосконалення газетних жанрів позначається на розвитку й
удосконаленні мовних засобів, що є характерними для них.
Інформаційні жанри охоплюють замітки, інтерв’ю, репортажі, дуже поширені в
сучасних газетах. Матеріали, викладені в інформаційних жанрах, становлять
більшу частину газетної площі. Як правило, зазначає А. Лазарева, їм
присвячуються, майже повністю, перші кілька шпальт. Досить часто одну й ту ж
тему викладають ніби на кількох рівнях. На перших шпальтах видання розміщують
інформацію про подію (в формі замітки, репортажу, інтерв’ю), а трохи далі
пропонуються публіцистичні тексти [129, 20]. Ю. Васьківський вважає, що
загальне морально-культурно-соціальне тло й атмосфера сприяють інтенсивному
розвитку в друкованій журналістиці саме інформаційних жанрів (як найпростіших,
найдоступніших) [35]. Це здебільшого стисла й лаконічна передача інформації про
цікаві, суспільно важливі факти.
В інформативних матеріалах основним є логічний спосіб переконання, домінує
лаконічний стиль викладу. Якщо замітка лише повідомляє про події, подає їх
читачеві як факт, що відбувся, то репортаж зображує події як процес. Замітка
статична, репор