Вы здесь

Економіко-організаційний механізм функціонування особистих селянських господарств

Автор: 
Лютик Тетяна Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U004291
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ У
СИСТЕМІ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Сучасний стан і тенденції становлення особистих селянських господарств
Частка приватного сектора у зайнятості в аграрній сфері за 1990-2004 рр. зросла
[95, с. 6] не стільки завдяки економічним трансформаціям, скільки внаслідок
тривалої соціально-економічної кризи.
У неформальному секторі економіки працюють 45% респондентів [65, с. 153]. Щодо
сімейного стану респондентів, зайнятих у неформальному секторі, то в більшості
з них сім’я складається з трьох осіб (36%), у 24% респондентів – із чотирьох і
в 21% – із двох осіб.
Серед найбільш поширених видів діяльності (додаток Б) у сільській місцевості
найбільшу питому вагу має продаж та перепродаж сільськогосподарської продукції
(32%), випадкові заробітки у приватних осіб (17%), продаж і перепродаж
несільськогосподарських товарів (14%), будівельні та ремонтні роботи (11%),
перевезення власним автомобілем (10%).
Серед соціально-економічних проблем розвитку ОСГ особливе місце займають
досягнення його доходності та пошук ефективних каналів реалізації виробленої
продукції. Саме доходність виправдовує його існування, розміри, структуру та
реалізацію продукції. Механізм формування доходів, мотивів і способів їх
отримання забезпечить дієві засади оптимізації заходів регулювання розвитку
ОСГ. Не можна не враховувати і громадської думки з питань ОСГ. Певна частина
населення (переважно міщан) впевнена у високій, часто незаконній, нетрудовій
його доходності [97, с. 39].
Залежно від складу родини, соціально-демографічних її характеристик та умов
господарювання, доход від ОСГ буде різним.
ОСГ за розмірами, структурою і, як наслідок, за доходністю – різноманітні.
Обумовлено це різними чинниками: системою поселень, їх віддаленістю від міст
або міжсільських транспортних магістралей; демографічними, соціальними
характеристиками родин; рівнем освіти; забезпеченням регіону аграрною
продукцією; ефективністю роботи заготівельних організацій, суб’єктивними
чинниками, зокрема позицією місцевих керівників.
Доходи від особистого селянського господарства залежать від ряду причин.
У пореформенний період відбувалося поглиблення розшарування населення за
доходами як наслідок шокової лібералізації цін. З одного боку, формується
високодохідний контингент споживачів (10%) населення, з іншого, – низько- і
середньодоходні верстви населення [98, с. 68; 99, с. 8].
Зростання частки валової продукції сільського господарства, яку виробили ОСГ, в
її загальному виробництві передусім зумовлене інтенсивним процесом
перерозподілу землі [100, с. 71]. Найбільша частка усіх земель, які перебувають
у користуванні, використовується з метою виробництва сільськогосподарської
про-дукції для власних потреб. Середній розмір таких ділянок становить
0,30-0,60 соток. 21% земель ОСГ здають в оренду (24,6% – сільські, 2,8% –
міські). Вирощування продукції для власних потреб і продажу ОСГ використовують
13,2% усіх земель (13,4% – сільські, 12% – міські) [101, с. 29].
Зміни, що відбулися в аграрній політиці, стимулюють людей до праці на землі.
Лише за 90-ті рр. кількість власників землі зросла на 73%, досягнувши 20,9 млн.
осіб [102, с. 127]. Для ведення присадибного господарства, садівництва і
город-ництва, дачного та гаражного будівництва, сінокосіння й випасання тварин
(у 1990-2004 рр.) було виділено 3,4 млн. га землі, внаслідок чого земельна
площа ОСГ зросла у 2,2 рази.
З усіх форм економічної поведінки родини найсуттєвіше значення мають витрати та
заощадження. Члени ОСГ можуть покласти гроші у банк чи придбати цінні папери.
У зв’язку з напруженістю економічної ситуації та різким погіршенням умов життя
населення посилюється проблема дослідження його поведінки. Попит на окремі
товари перебуває у прямопропорційній залежності від загального доходу родини:
чим нижчий загальний доход, тим вищі потреби в товарах, і навпаки - зростання
доходів підвищує автономність потреби.
Повільне й непослідовне здійснення економічної реформи в Україні, відсутність
засобів для фінансової стабілізації суспільства призвели до того, що параметри
життєзабезпечення наближаються до порогових показників. У країні панує
безробіття, поляризація населення за доходами, погіршення кількості та якості
харчування – все це призведе до негативних наслідків.
В умовах інфляції, товарного і бюджетного дефіциту відбувається зубожіння
населення, знижується його платоспроможність: 30% населення знаходиться на межі
прожиткового мінімуму, 10% – за порогом фізичного виживання [103, с. 26; 104,
с. 10].
Практика доводить, що компанії, працівники яких є власниками значної частини їх
акцій, як правило, розвиваються значно швидше, ніж інші. В даний час мільйони
громадян США є власниками таких акцій [105, с. 26].
Падіння життєвого рівня більшості громадян населення України в процесі ринкової
трансформації пов’язане з переходом до нової моделі формування доходів, яка
базується на ринкових механізмах, що передбачають право вибору кожним суб’єктом
як форми участі у суспільному виробництві, форми зайнятості, політики розподілу
особистих доходів, так і особисту відповідальність за цей вибір.
Стара модель доходів населення, що базувалася на панівній ролі держави й
оперувала централізованими методами, була знищена. Добробут кожної людини і
сім’ї залежав від загальної ефективності економіки та політики держави.
Перехід до нової моделі формування доходів населення співпав з економічною
кризою в Україні, що спричинило різке падіння рівня доходів населення. Сьогодні
багато людей живе набагато гірше своїх сучасників не тільки в економічно
розвинених країнах, а й у країна