Вы здесь

Тенденції процесу політичної соціалізації молоді в сучасній Україні.

Автор: 
Пробийголова Наталія Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U004435
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
ГЕНЕЗИС ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Оскільки молодь історично була і залишається активним політичним суб’єктом,
питання походження, історії зародження та власне процесу утворення і
становлення феномену політичної соціалізації даної вікової групи населення
викликає підвищений дослідницький інтерес. Ще з часів Арістотеля поняття
"суб’єкт" означало носія властивостей, становища і дій, а вже з ХVІІ століття
стало вживатися, перш за все, у гносеологічному сенсі. У сучасній політичній
теорії дана тема розроблена ще недостатньо, що стримує практичну реалізацію
сутності інституту політичного суб’єкта і сучасному політичному житті. Немає
прямих відповідей і на питання про роль молоді як політичного суб’єкта в
політиці.
Розглядаючи молодь як один із потенційно реальних учасників сучасної політики,
дослідники наділяють її такими властивостями як динамічність, здатність до
швидкої адаптації, інноваційність поглядів на подальший розвиток суспільства і
держави. В той же час їй притаманні не великий досвід участі в політичному
житті, відсутність необхідних знань про політику і політичну діяльність та
нетерпимість і, навіть, певний радикалізм.
Парадокс політики щодо ролі молоді в політичній системі полягає в побічному її
відношенні до минулого, якому вона не належить, та в переході у майбутньому вже
до іншої вікової групи.
Усе це потребує виявлення сутнісних характеристик молоді та процесів, які
супроводжують її введення в політичне середовище сучасної України, залучення до
системи існуючої політичної культури.
При цьому важливо дослідити чинники процесу входження молоді в політику, її
ставлення до політичних традицій суспільства, електоральну поведінку тощо.
Портрет молоді буде неповним і без аналізу агентів політичної соціалізації, які
посідають значне місце у її політичному вихованні.
Дослідження ґенези політичної соціалізації молоді обумовлене ще й тим, що вона
розвивається в умовах радикальних змін. З огляду на цей факт молодь стає
особливим об'єктом, перш за все, політичних інститутів суспільства.
Сутнісні характеристики процесу входження молоді в політичне життя
Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки
задіяний такий дієвий чинник суспільно-політичного функціонування, як молодь.
Це визначається тією значною часткою, яку займають молоді люди в структурі
населення. Так, за даними ООН на початку 2000 року населення світу становило
6062 млн. осіб, з них молодих людей віком від 15 до 24 років було 1061 млн.
осіб, або 17,5% від загальної кількості, а в 2006 році кількість молоді
становила вже 22%. В Україні при загальній чисельності населення 47280,8 тис.
осіб (на 01.01.2005 р.) кількість молоді становить 10,9 млн. осіб, що складає
22,9%. За 1991 – 2004 роки її питома вага збільшилась на 2,2 %. Молодь завжди
перебуває в авангарді громадських рухів, є своєрідним каталізатором суспільних
перетворень в сучасній Україні [146].
У науковій літературі поняття "молодь" визначають як соціально-демографічну
групу, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей
соціального стану, обумовленого соціально- психологічними властивостями. Вони
визначаються суспільним устроєм, культурою, закономірностями соціалізації та
виховання, яке здійснюється у даному суспільстві [23]. Межі молодіжного віку
закріплені в нормативно-правових актах держави. Так, у Декларації "Про загальні
засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 року мова
йде про те, що державна молодіжна політика поширюється на громадян України
віком від 15 до 28 років, незалежно від їхнього походження, соціального й
майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови,
ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи
державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об’єднання молодих
громадян [79, с. 4-7]. Але останнім часом навколо нижньої та верхньої межі
молодіжного віку відбувається багато дискусій, в основі яких лежить міркування
про продовження періоду молодості. Він залежить від термінів навчання,
збільшення віку вступу в трудове життя, досягнення економічної незалежності від
батьків, держави та інше. Починаючи з 80-х років ХХ століття загальноприйнятою
межею молодіжного віку вважають роки від 14 до 35.
У західній науковій думці, на відміну від поняття "молодь", широко
використовується термін "юність". Становище молоді і його вікові параметри
визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку. У Законі
України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від
5 лютого 1993 року вікові межі молодого покоління зазнали подовження.
Відповідно даному закону "…молодь, молоді громадяни – громадяни України віком
від 14 до 35 років…" [203, с. 38.]. Спираючись на його норми, поняття "молодь"
можна охарактеризувати як соціально-демографічну групу віком від 14 до 35
років, яка визначається на основі сукупності соціальних, юридичних,
економічних, демографічних, психологічних та фізіологічних характеристик.
Нижня межа молодіжного віку (після дитячого) пов’язана з такими поняттями як
соціальне становлення, фізичний розвиток, завершення процесу навчання в школі.
За відносно короткий період часу молода людина стає фізично й соціально
дорослою, в цей час відбуваються головні події в її житті. Вона отримує освіту,
обирає професію, починає трудову діяльність, створює сім’ю, народжує перших
дітей. Фактично за невеликий проміжок часу молоді люди декілька разів змінюють
свій соціально-демографічний статус.
Як специфічна соціально-демографічна група суспільства, молодь характеризується