Вы здесь

Економічне стимулювання розвитку екологічної сертифікації лісів України

Автор: 
Ковалишин Володимир Романович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U004533
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СЕРТИФІКАЦІЇ ЛІСІВ
2.1. Екологічна сертифікація лісів як інструмент лісової політики
Екологічна сертифікація лісів як інструмент лісової політики використовується у
більшості промислово розвинених країн світу. І якщо наприкінці двадцятого
століття велися дискусії щодо застосування цього інструменту лісової політики,
то тепер вони припинилися. Сертифікація охопила майже всі континенти та
впроваджується як у високорозвинених капіталістичних країнах, так і в країнах
третього світу. Аналізуючи процеси сертифікації лісів у сусідніх з Україною
державах, можна відмітити, що більшість з них давно стали на шлях екологічної
сертифікації лісів. Більшість країн обрали до впровадження добровільну
сертифікацію за схемою Лісової наглядової ради. Зокрема, станом на серпень 2004
року за схемою ЛНР сертифіковано лісів: у Румунії 31 611 га, Росії –1 842 812
га, Польщі – 6 192 498 га, Словаччині – 43 659 га, Угорщині – 188 687 га,
Білорусі – 106 400 га, Чехії – 13 230 га [168]. Сертифікації за схемою
Пан-європейського комітету лісового господарства (PEFC) надала перевагу Чехія,
де станом на травень 2004 року сертифіковано 1 932 045 га лісів [171]. Україна
тільки в 2005 році приєдналась до списку країн, які активно впроваджують
екологічну сертифікацію лісів у практику лісового господарства.
Разом з тим, ведення лісового господарства та екологічна сертифікація лісів
державних лісогосподарських підприємств в Україні показують, що фактичний стан
лісів і лісовий менеджмент в Україні багато в чому не відповідають принципам і
критеріям сталого розвитку лісового господарства, яких дотримуються Лісова
наглядова рада та Пан-європейський комітет лісового господарства. Все це
підтверджує думку, що запровадження екологічної сертифікації в Україні є
об’єктивною необхідністю, оскільки вона сприяла б веденню лісового господарства
на засадах сталого розвитку. Крім того, розвиток екологічної сертифікації лісів
покликаний мінімізувати комерційний та фінансовий ризик та забезпечити вільний
доступ продукції національного лісового господарства до ринків зарубіжних
країн.
Досвід проведення екологічної сертифікації лісів в Україні, відповідно до вимог
стандартів Лісової наглядової ради, дозволив нам виявити як позитивні, так і
негативні моменти діяльності національних лісогосподарських підприємств. До
позитивних можна віднести:
а) соціально-економічні: дотримання лісогосподарськими підприємствами
відповідних національних законодавчих і нормативних актів у галузі лісового
господарства; наявність відповідних прав власності та відсутність конфліктів,
які пов’язані з власністю на землі лісогосподарського призначення; можливість
доступу місцевого населення до ресурсів загального користування (хмизу та
недеревної лісової продукції); добра теоретична підготовка працівників лісового
господарства щодо вимог з охорони праці та техніки безпеки, яка, однак, не
завжди застосовується на практиці; функціонування профспілкових організацій
працівників лісового господарства; обсяги рубок не перевищують річний приріст;
б) екологічні: наявність доброго природного поновлення в лісі; наявність
виділених природоохоронних територій в межах лісогосподарських підприємств;
відсутність використання хімікатів в багатьох лісогосподарських підприємствах
західного регіону України; обмежене використання у лісовому господарстві
інтродукованих порід; відсутність застосування генетично модифікованих
організмів; наявність єдиних планів ведення лісового господарства; якісний
моніторинг санітарного стану лісів.
Поряд з тим виявлено і ряд невідповідностей вимогам міжнародних стандартів
сталого розвитку лісового господарства:
а) соціально-економічні: наявність значних обсягів самовільних рубок в
лісогосподарських підприємствах; відсутність публічної інформації та доступних
для громадськості документів щодо лісової політики, яка здійснюється
підприємствами; слабка система контролю за практичним дотриманням вимог з
охорони праці та техніки безпеки; часто слабка професійна підготовка персоналу;
відсутність процесу консультацій з третіми сторонами в ході складання
господарських планів; незадовільний стан лісовозних доріг; погане використання
лісогосподарськими підприємствами недеревних ресурсів та рекреаційних
можливостей підпорядкованих лісових територій;
б) екологічні: відсутність системи зі збору даних про наявність рідкісних і
зникаючих видів тварин і рослин; незнання цих видів більшістю працівників, які
працюють в лісі; неефективний захист водних артерій, особливо в гірських
умовах; наявність часом значних обсягів ерозії ґрунту внаслідок здійснення
лісогосподарських операцій; відсутність моніторингу за рідкісними і зникаючими
видами рослин та тварин та впливом на них лісогосподарських операцій.
Очевидно, що зусилля в системі ведення лісового господарства повинні бути
спрямовані на усунення згаданих недоліків та лібералізацію процесу ведення
лісового господарства.
Розвитку екологічної сертифікації лісів в Україні повинні сприяти Державний
комітет лісового господарства України (або інший спеціально уповноважений
державний орган у сфері лісового господарства) та Міністерство охорони природи
України (або інший спеціально уповноважений державний орган у сфері охорони
навколишнього природного середовища) [109, 112]. Держава несе відповідальність
за стан ведення лісового господарства та впровадження нових методів
господарювання, у тому числі і екологічної сертифікації лісів. Державна
підтримка повинна здійснюватися в рамках національної лісової політики за
допомогою ефективних економічних інструментів. На д