Вы здесь

Оптимізація лікування хворих на хронічний панкреатит, сполучений з хронічним необструктивним бронхітом, в амбулаторних умовах

Автор: 
Колкіна Вікторія Яківна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U004631
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих.
Обстежено 106 хворих на ХП (шифр за Міжнародною класифікацією хвороб Х
перегляду К86.1 та К86.0) у поєднанні з ХБ (шифр за Міжнародною класифікацією
хвороб Х перегляду G41.0) у віці від 22 до 72 років, 54 (50,9%) жінки та 52
(49,1%) чоловіки. Обстежені хворі перебували в гастроентерологічному відділенні
Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання, яке є
базою кафедри внутрішніх хвороб №1 Донецького державного медичного
університету. Реабілітаційне лікування починали в умовах клініки після
купірування больового синдрому за 5–7 днів до виписки зі стаціонару, потім
лікування продовжували на амбулаторному етапі протягом 1 місяця, повторне
обстеження проводили через 1 місяць після виписки хворого зі стаціонару.
Таблиця 2.1.
Розподіл обстежених хворих за віком, статтю та давністю захворювання
Показники
Стать
Вік (роки)
Давність захворювання
Хворі на ХП (n=106)
чоловіки
жінки
до 40 років
від 40 до 60 років
понад 60 років
до 5 років
від 5 до 10 років
понад 10 років
Абс.
52
54
22
58
26
18
60
28
49,1
50,9
20,8
54,7
24,5
17,0
56,6
26,4
Серед хворих, яких ми обстежували та лікували, поділ за статтю був рівномірним
(табл. 2.1). Ми пов’язуємо це з тим, що ХП має два головні етіологічні
варіанти: біліарний (хворіють переважно жінки) та алкогольний (хворіють
переважно чоловіки). Тому кількість обстежених хворих жінок та чоловіків
виявилася майже однаковою.
При аналізі розподілу пацієнтів за віком виявилося, що більшість хворих була у
віці від 40 до 60 років (табл. 2.1, рис. 2.1). Біля 20% хворих мали вік до 40
років, а біля чверті обстежених перебували у віці понад 60 років. Ми пояснюємо
це тим, що для розвитку алкогольного ХП потрібен чималий термін, тому у віці до
40 років він зустрічається рідше, ніж у віці понад 40 років. У той же час,
хворі на алкогольний ХП досягають віку 60 років і більше нечасто. На жаль, при
значній тривалості захворювання воно закінчується летально або розвиваються
ускладнення. В останньому випадку хворі лікуються в хірургічних стаціонарах, а
до гастроентеролога звертається лише невелика кількість пацієнтів, старших за
60 років. Щодо біліарного панкреатиту, то також на захворювання жовчовивідних
шляхів, особливо на жовчнокам’яну хворобу, страждають звичайно пацієнти у віці
понад 40 років. Коли вони досягають віку 60 років і більше, то частина з них
вже перенесла холецистектомію, яка призвела до поліпшення стану. Ці обставини,
на наш погляд, і пояснюють таку ситуацію, що більшість обстежених нами хворих
була у віці 40–60 років, дещо менше хворих було у віці понад 60 років, ще менше
— у віці до 40 років (табл. 2.1, рис. 2.1).
Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих на ХП за віком.
Що стосується давності захворювання, то вона у більшості хворих становила від 5
до 10 років, дещо менше було пацієнтів із давністю захворювання понад 10 років
(табл. 2.1, рис. 2.2). Менша кількість хворих із давністю захворювання до 5
років пояснюється, на наш погляд, тим, що наша кафедра базується у обласному
лікувальному закладі, тому до клініки внутрішніх хвороб №1 направляються хворі,
в яких ХП перебігає важко, не піддається традиційному лікуванню, а такі
пацієнти мають переважно давність захворювання більше 5 років. У той же час,
якщо давність ХП становить більше 10 років, то такі хворі у певній частині
випадків звертаються до хірургів для лікування ускладнень, тому таких хворих
було менше, ніж хворих із давністю ХП 5–10 років (табл. 2.1, рис. 2.2).
Рис. 2.2. Розподіл обстежених хворих на ХП за давністю захворювання.
Контрольну групу склали 30 практично здорових людей, стать і вік яких майже
співпадали зі статтю та віком обстежених хворих. Серед практично здорових було
16 жінок (53,3%) і 14 чоловіків (46,7%), вік здорових коливався від 20 до 65
років.
Хворим проводили безпосереднє обстеження (з’ясовували скарги, анамнез,
проводили фізикальне обстеження) та використовували додаткові методи —
лабораторні та інструментальні.
Серед супутніх захворювань слід відзначити хронічний алкогольний гепатит (ХАГ)
у 42 (39,6%) хворих. ХАГ діагностували разом із наркологом, у цих же хворих ХП
мав також алкогольну етіологію. У 18 (17,0%) хворих діагностовано неспецифічний
реактивний гепатит. До нашого дослідження увійшли тільки хворі з мінімальною та
помірною активністю гепатиту. Ми не обстежували хворих на цирози печінки.
Вірусна етіологія гепатиту виключалась за допомогою дослідження вірусних
маркерів. Питання про інтерпретацію збільшення печінки вирішувалося з
урахуванням даних біохімічного та сонографічного досліджень, а також обстеження
на вірусні маркери (досліджували маркери вірусних гепатитів В, С,
Епшейна-Барра, простого герпесу 1?го та 2-го типів, цитомегаловірусу методом
імуноферментного аналізу).
Усі хворі страждали на необструктивний ХБ у стадії помірного загострення. У
обстежених пацієнтів була також інша супутня патологія: хронічний безкам’яний
холецистит у 42 (35,8%) хворих, жовчнокам’яна хвороба — у 12 (11,3%) хворих,
постхолецистектомічний синдром — у 10 (9,4%) хворих, синдром подразненого
кишечнику — у 21 (19,8%) хворого, хронічний гастродуоденіт — у 39 (36,8%)
хворих, виразкова хвороба в неактивній фазі — у 21 (19,8%) хворого,
гастроезофагеальна рефлюксна хвороба — у 27 (25,5%) хворих, ішемічна хвороба
серця — у 18 (17,0%) хворих, гіпертонічна хвороба I та II ст. — у 8 (7,5%)
хворих, ЦД — у 16 (15,0%) хворих. За даними анамнезу, ЦД у 12 (11,3%) хворих
був ускладненням ХП, а у 4 (3,8%) — самостійним супутнім захворюванням. Крім
того, у 8 (7,5%) хворих діагн