Вы здесь

Політичний розвиток парламентаризму в Республіці Болгарія у трансформаційний період.

Автор: 
Прокопець Людмила Станіславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U004940
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В РЕСПУБЛІЦІ БОЛГАРІЯ У ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИЙ
ПЕРІОД
2.1. Інституційні зміни в політичній системі Болгарії
Болгарське суспільство після антисоціалістичної революції 1989 р., розпочавши
трансформацію політичної системи, зіткнулось з необхідністю осмислення,
формулювання і реалізації нових громадянських цілей. Цей процес пов’язаний з
виключною напругою національного інтелектуального та політичного потенціалу, з
великими сумнівами і гострою внутрішньою боротьбою різних суспільних сил.
Аналіз здобутків за роки змін свідчить, як докорінно змінився стан болгарського
суспільства і держави, як широко впроваджувались вже апробовані у світі та
власні національні ідеї, необхідні для демократизації суспільства і
лібералізації економіки [57, с.196].
Демократичний перехід у Болгарії розпочався під значним впливом ідей і
переконань старої еліти, яка перенесла на трансформаційні процеси свої погляди
і уявлення про лібералізм і демократію. Національну лінію змін головні суб’єкти
переходу представляли в категоріях соціальної інженерії, в дусі тоталітарної
маніпуляції суспільством на користь спадкоємців старої еліти [88, с.41]. Але
поступово до влади прийшла нова політична еліта. Зміцнюючи свої позиції у
суспільстві, вона дистанціювалась від минулого, переосмислила різні ідеї та
досвід тих країн, де відбувались подібні зміни й, які мають досягнення в
розбудові сучасних модернізованих держав, зуміла спрямувати національний
потенціал на створення нових інститутів політичної системи, діяльність яких
сприяла досягненню певних успіхів у створенні нової Болгарії.
Посткомуністичний період у Болгарії найчастіше оцінюється як період гострої
політичної конфронтації між старою елітою, що представлена Болгарською
соціалістичною партією (БСП – реформована Болгарська комуністична партія) і
новими ліберальними політичними партіями правого спрямування та громадськими
неурядовими організація, які об’єдналися в опозиційний до БСП і всього, що було
пов’язаним з минулим соціалістичним режимом, – Союзом демократичних сил (СДС)
[58, с.29]. Коаліційний Союз демократичних сил ство­ри­ли 7 грудня 1989 г. До
нього спочатку ввійшли 15 організацій: Болгарська народна спілка – Никола
Петров (БЗНС-НП), Болгарська соціал-демократична партія (БСДП), Демократична
партія (ДП), Робітнича демократична партія (ДП), Зелена партія та інші. Головою
керівного органу СДС – Координаційної ради обрали відомого антикомуніста
філософа Желю Желєва [138, с.10]. Колек­ти­вні члени, що входили до СДС
зберігали свою організаційну самостійність. Це, с одного боку, підкреслювало
демокра­тизм його структури, а з іншого – ство­рювало передумови для розколу.
Незважа­ючи на це, СДС швидко зайняв провідне місце в політичному житті
Болгарії.
СДС відкинув демократичний соціалізм як перспективу суспільного розвитку,
проголосив метою демократичних змін відновлення в Болгарії штучно перерваного
цивілізаційного процесу, залучення її до світового прогресу (у захід­ному
варіанті), до створення громадянського суспільства, політичного плю­ра­­ліз­му,
багатопартій­ної системи, правової держави, ринкової економіки. Анало­гічні
поняття широко використовувались і в документах БКП/БСП, але це не
пом’як­шу­вало гострого протистояння між демократами і кому­ні­стами. СДС, для
досяг­нення названих цілей, вимагав ліквідації „деспотичної влади
комуніс­тичної партії” [68, с.421]. Створення СДС стимулювало масові
антикомуністичні акції, використання позапарла­ментських форм тиску на
управлінські структури.
Використовуючи ретроспективний підхід, можна зазначити, що цей досить
конфронтаційний період водночас був періодом існування суспільства на базисному
консенсусі, боротьбою за утвердження демократичної політичної системи, на
основі прийняття ліберально-демократичної Конституції. Оцінка періоду, з точки
зору застосування консенсусу до механізму прийняття Конституції, дає можливість
визначити і поведінку основних політичних суб’єктів – політичних партій,
державних інституцій і політичних акторів, які підтримували державний інтерес і
ефективність діяльності інститутів [66, с.8].
Сучасні інститути політичної системи Болгарії – це інститути ліберальної
демократії, які відповідають за принципи її політичної організації. Вони
підпорядковані реалізації народного суверенітету, правам людини і громадянина,
основним конституційним принципам лібералізму про розподіл влади, законодавству
і політичному плюралізму [276, с.52-68].
Необхідність змін з усією очевидністю постала ще до 1989 р., а осмислен­ня їх
мети продовжується й далі, в залежності від конкретних досягнень і стану
болгарської держави. Процеси трансформації в Болгарії йшли повільно і важко
[56, с.63]. Полі­тич­ні, еко­но­мічні і соціальні труднощі ускладнювалися
від­сутністю досвіду таких змін. Уперше в новітній історії здійснювався перехід
від комуністичної системи до демократичної, який, за словами екс-президента
Болгарії (1990-1996 рр.) Ж.Желєва, “виявився не таким простим, як ми його
уявляли спочатку. Значно простіше перейти до демократії від фашизму, ніж від
сталінізму, тому що в другому випадку потрібно змінити не лише по­лі­­­тичну
шапку, але й всю економічну базу. Ні Муссоліні, ні Гітлер, ні Франко не
зачепи­ли приватної власності, тож перехід до демократії після них був значно
простішим. Також ми не зуміли правильно оцінити проблему безпе­ки. На першому
етапі ми поставили головне завдання: гарантувати людям особисту свободу. Але в
дійсності цим скористалися, в першу чергу, мафія й організована злочинність.
Простий громадянин нічого не одержав і