Вы здесь

Фінансування підприємств сільського господарства

Автор: 
Лобас Віктор Сергійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U005037
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Сучасний стан фінансового забезпечення підприємств у сфері сільського
господарства України
2.1. Розвиток вітчизняних сільськогосподарських підприємств та основі завдання
з їх фінансового забезпечення
Сільськогосподарський комплекс України в світовому агровиробництві складає 2,4%
площі ріллі; 2,7% поголів’я корів; 1,3% виробництва зерна; 6% – цукрових
буряків; 9,2% – насіння соняшнику; 3% – молока [126]. До того ж загалом за
наявними на сьогодні прогностичними даними Україна посідає 4-5 місце серед
світових експортерів зерна [123].
Поряд із цим аграрному сектору належить вагоме місце і в економіці України. У
ньому зайнято 12% основних виробничих фондів держави, щорічно виробляється не
менше 22% внутрішнього валового продукту (ВВП). Однак, незважаючи на це,
спостерігається загальна тенденція до зменшення питомої ваги обсягів продукції
сільського господарства у загальній структурі ВВП (рис. 2.1, розраховано за
даними [14, 74]).
Рис. 2.1. Питома вага обсягу продукції сільського господарства у структурі ВВП
Відповідно до цього проведення досліджень щодо оцінки ефективності управління
фінансовим забезпеченням підприємств сільського господарства, виявлення
загальних тенденцій цього процесу неможливо без попереднього аналізу
економічної ситуації, яка складається в конкретні проміжки часу в країні
загалом та в сфері її агропромислового комплексу зокрема. При цьому ще раз
відзначимо, що аналіз сільськогосподарської діяльності та визначення окремих
завдань щодо їх фінансового забезпечення будемо проводити не у розрізі
конкретних підприємств, а з погляду основних товарних напрямків
сільгоспвиробництва (згідно міркувань підрозділу 1.1 даного дослідження).
Водночас підґрунтям такого визначення є відсутність вільного доступу різних
дослідників до статистичних даних окремих сільськогосподарських підприємств,
чого не можна сказати про товарні напрямки сільгоспвиробників як в цілому, так
і в розрізі окремих областей України. Це ж, на нашу думку, свідчить про
достатню репрезентативність обраного плану дослідження та його об’єктивність,
бо наведені авторські розрахунки мають необхідну достовірність можливого їх
підтвердження.
Разом з цим слід зазначити, що макроекономічні показники відбивають корінні
зміни, які відбуваються в усіх сферах економіки країни, у тому числі і сфері
управління фінансовими ресурсами окремих суб’єктів господарювання.
Доцільність розгляду основних тенденцій розвитку економіки України обумовлена і
тим, що розв’язання задач фінансового характеру є точними настільки, наскільки
точна й об'єктивна загальна інформаційна база.
Насамперед, про стан функціонуючого господарства, як правило, судять за такими
макроекономічними індикаторами, як динаміка внутрішнього валового продукту
(ВВП), обсяг виробництва промислової продукції та продукції сільського
господарства.
З цього приводу слід зауважити, що попри перші складні кроки ринкових
перетворень Україна нарешті протягом останніх років демонструє стійку тенденцію
зростання ВВП та обсягів виробництва промислової продукції (рис. 2.2,
побудовано за даними [14]).
Однак відносно зростання обсягів продукції сільського господарства не
спостерігається чітко вираженої позитивної тенденції. Поряд із цим зростання
обсягів продукції підприємств сільського виробництва хоча і збільшилося
протягом 2000-2002 років на 22%, все ж таки становить лише 60% від рівня 1990
року (розраховано на підставі оприлюднених статистичних даних [74,132]).
Рис. 2.2. Приріст ВВП, обсягів промислової продукції та продукції
сільськогосподарського виробництва в Україні
Наведені на рис. 2.2 дані також свідчать про те, що пожвавлення промислового
виробництва відбувається більш прискореними темпами, чого не можна сказати про
сільське господарства. Наприклад, темпи зростання обсягів промислової продукції
та обсягів продукції сільського господарства відповідно у 2000 році були 112,4%
та 109,8%; у 2001 році – 114,2% та 110,2%; у 2002 році – 107% та 101,2 %. На
перший погляд можна помітити, що загалом протягом означених років
спостерігається зростання як промислового, так і сільськогосподарського
виробництва, та нема нічого особливого у відносно різних темпах цього
зростання. Звісно, таке зауваження має певний сенс. Проте слід враховувати, що
протягом 2000-2002 років в Україні було зібрано значні обсяги вражаю зернових,
які однак аж ніяк не вплинули на загальний розвиток сільського господарства.
При цьому курс ринкових перетворень в агропромисловому комплексі був
започаткований ще на початку розбудови нової незалежної держави, активізувався
наприкінці 1994 та на початку 1995 років з прийняттям Указів Президента України
про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи та прискорення темпів
приватизації майна в аграрно-промисловому комплексі (АПК), а після прийняття
Указу Президента України від 3 грудня 1999 року №1529 «Про невідкладні заходи
щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» практично було
завершено створення законодавчого поля щодо широкого вибору шляхів реформування
колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності та
запровадженню ефективних ринкових механізмів.
Однак, як видно з даних рис. 2.2, промислове виробництво більш ефективно
використало наявні позитивні зрушення щодо нарощування обсягів виробництва.
Тобто можна визначити, що факторні навантаження відповідно розвитку
промислового виробництва та сільського господарства в Україні є відмінними (це
досить чітко видно за зміною відповідних ліній тренду, які представлені на рис.
2.3, розраховано та побудовано на підставі