Вы здесь

Оцінка та шляхи покращення інвестиційної привабливості аграрного сектору економіки.

Автор: 
Біляк Наталія Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000067
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ.
2.1. Інвестиційний процес у сільському господарстві Карпатського регіону: основні джерела та структура інвестиційних вкладень

Вивчення теоретичних аспектів інвестиційної діяльності в Україні привело нас до осмислення надзвичайно гострої проблеми - фінансового забезпечення інвестиційної діяльності, тобто формування ресурсної бази. Дана проблема значно посилюється великою потребою вітчизняної економіки в інвестиційних ресурсах для структурної перебудови, яка, за даними Міністерства економіки, становить близько 40 - 50 млрд.дол. США. При цьому згідно з розрахунків Інституту аграрної економіки потреба АПК в інвестиційних ресурсах лише на оновлення основних засобів складає близько 110 млрд.грн., з яких 60 млрд.грн. необхідні для закупівлі сільськогосподарської техніки [66].
У контексті вирішення проблеми щодо фінансування інвестиційної діяльності та оптимізації складу інвестиційних ресурсів первинним є визначення суті джерел інвестицій. Цьому питанню присвячено багато праць різних вчених-економістів, точка зору яких істотно змінювалася в процесі економічного розвитку суспільства.
Так, в інвестиційних теоріях раннього меркантилізму притаманним є ототожнення грошей та капіталу. Томас Ман (1571-1641), Девід Юм (1711-1776) та Джонсон Ло (1671-1729) вважали, що єдиним засобом збагачення країни є реальні гроші, які одночасно були як основою для розвитку виробництва, так і для збільшення обсягів торгівлі. Розробники теорії "мануфактурних" інвестицій пізнього меркантилізму, яким властиве перебільшення ролі грошей у розвитку виробництва, основними джерелами інвестицій називають кошти, отримані від капіталізації доходів та від зовнішньої торгівлі. У період зародження та становлення економіки капіталізму основним джерелом інвестицій вважався прибуток (Вільям Петті (1623-1687)) та дохід від виробництва (П'єр Буагільбер (1646-1714)). Еволюціонуючи наукова думка прийшла до усвідомлення Адамом Смітом (1723-1790) і Давидом Рікардо (1772-1823) джерел інвестицій в нагромадженні капіталу, а пізніше Томасом Мальтусом (1766-1834) - у заощадженнях та неспожитій частині національного доходу [203].
Істотний внесок у тлумачення джерел інвестицій вніс французький економіст Жан Батист Сей (1767-1832). Він вважав, що кредитні гроші є важливим джерелом інвестицій, яке більше впливає на ефективний попит, ніж доходи, що забезпечують заощадження та нагромадження капіталу, оскільки останні, як правило, набувають форми скарбів і не можуть за умов циклічності швидко перетворюватися на інвестиції. Звідси можна зробити висновок, що однією з ознак інвестиційних ресурсів є здатність швидко трансформуватися для задоволення тих чи інших інвестиційних потреб [203, c. 29].
Сьогодні джерела інвестиційної діяльності, або інвестиційні ресурси являють собою всі форми капіталу: фінансового, матеріального, нематеріального і трудового, який залучається підприємством для здійснення вкладень в об'єкти реального, а також фінансового інвестування. Від характеру формування інвестиційних ресурсів, як зазначає І.О. Бланк, залежить рівень ефективності не тільки інвестицій, але й усієї господарської діяльності підприємств [26].
В своїй праці, присвяченій інвестиційним ресурсам, В.М. Просяник пропонує розуміти під джерелами інвестицій фінансові види ресурсів, основними серед яких є: дохід від праці, дохід від власності, трансферні доходи, чистий прибуток суб'єктів господарювання, амортизація та кредит [175].
Досить цікаве визначення суті джерел інвестиційних вкладень подане у підручнику "Інвестиції" за редакцією російських науковців В.В. Ковальова, В.В. Іванова та В.А. Ляліна. Вони пропонують під джерелами фінансування інвестицій розуміти фонди та потоки грошових ресурсів, які дозволяють здійснювати з них сам процес інвестування [90].
Існує також визначення інвестиційних ресурсів як вироблених запасів виробництва, тобто машин, устаткування, фабрично-заводських, складських, транспортних засобів та збутової мережі, що використовуються у виробництві товарів та для доставки їх до кінцевого споживача [13]. Однак, на нашу думку, виходячи зі змістового навантаження, дане визначення більшою мірою підходить для розв'язання задач пов'язаних із капітальними вкладеннями.
Формування інвестиційних ресурсів є важливою складовою інвестиційної та загальної фінансової стратегії підприємства, а також початковою умовою здійснення інвестиційної діяльності на всіх її стадіях. Даний процес значною мірою залежить від процесу первинного нагромадження капіталу. Накопичений різними господарськими суб'єктами капітал становить основу для формування підприємством зовнішніх джерел інвестування.
Базою формування інвестиційних ресурсів безпосередньо на підприємстві в певній мірі є його капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестування (прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу капітальних активів та окремих фінансових інструментів).
Стаття 10 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначає такі джерела фінансування інвестицій:
> власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
> позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
> залучені фінансові кошти інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян та юридичних осіб);
> бюджетні інвестиційні асигнування;
> безплатні та доброчинні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян [2].
Провідні вітчизняні та зарубіжні автори подають дещо іншу класифікацію джерел формування інвестиційних ресурсів. Так, В.П. Савчук, С.І. Прилипко і Є.Г. Величко пропонують позичкові фінансові кошти інвестора розподіляти на окремі складові: фінансові засоби, отримані від продажу акцій, т