Вы здесь

Проблеми сталого землекористування в трансформаційний період (національний та глобальний зріз)

Автор: 
Харламова Анна Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000106
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
2.1. Сутність земельної реформи її становлення та проблеми розвитку
Сутність земельної реформи. Поняття земельна реформа має розмаїтість значень. Воно може вбирати відновлення прав земельної власності для колишніх власників, процес, відомий як реституція земельної власності; передбачати перерозподіл прав земельної власності від однієї форми власності до іншої - наприклад, роздержавлення, трансформація тощо.
Земельна реформа може бути спрямована на поліпшення структури землеволодіння і землекористування, як наприклад в Австрії. В Англії у XIX столітті земельна реформа передбачала розвиток капіталістичної власності на землю внаслідок передачі земельних ділянок селянам. У Німеччині (Пруссії), що була в складі Російської Імперії, і ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово трансформувалися в господарства капіталістичного спрямування. Земельні реформи 1848 і 1861 рр. в цих країнах, ліквідувавши феодальну, фортечну систему, обумовили виникнення великої кількості дрібних сільських господарств. Велика французька революція (1789-1793 рр.) ліквідувала феодальне землеволодіння. Земля у французьких департаментах була передана в приватну власність, де поступово затвердилося дрібноселянське фермерське господарство. В США, де на більшій частині території не було феодальних відносин власності, в умовах низької густоти населення, освоєння нових територій, а отже і низької ціни земельних ділянок виник багатомільйонний клас землевласників.
Таким чином, від змісту земельної реформи залежить характер зміни земельних відносин. Разом з тим, земельні відносини в усіх країнах світу пройшли довгий шлях розвитку, і в кожній з країн були свої особливості цього процесу.
В Україні земельна реформа являє собою систему правових, економічних, організаційних, екологічних, технічних та соціальних заходів здійснення якої забезпечує перехід до нового земельного устрою, що відповідає характеру ринкової економіки. Кінцевою метою земельної реформи передбачено "...безоплатну передачу землі у власність тим, хто на ній працює, формування платних орендних відносин і ринку землі" [200].
Мета і завдання земельної реформи в Україні. Земельні перетворення в сільській місцевості, містах та інших поселеннях здійснюються різними напрямами. У сільській місцевості вони спрямовуються на зміну сформованої в радянський час системи земельних відносин шляхом перерозподілу земель з метою формування нових форм господарювання на основі приватної форми власності на землю, їхньої розмаїтості і рівності. В містах земельна реформа спрямована на створення бази для функціонування земельного ринку через забезпечення відповідних умов для продажу, купівлі та оренди землі.
Разом з тим, в Україні земельна реформа, як правило є складовою частиною аграрної реформи. Це пояснюється значною питомою вагою (понад 70 %) сільськогосподарських земель в структурі земельного фонду України .
Земельна реформа передбачає реалізацію заходів, таких як: вдосконалення земельного законодавства на основі запровадження приватної власності на землю; створення земельно-реєстраційних систем, формування системи автоматизованого земельного кадастру, проведення грошової оцінки земель, введення платності землекористування, формування на цій основі багатоукладної економіки і здійснення переходу від адміністративних до економічних методів управління земельними ресурсами.
Правові аспекти реформування земельних відносин. Початок земельним перетворенням в країні покладено прийняттям 18 грудня 1990 р. Закону УРСР "Про земельну реформу". Оскільки в Україні продовжувала існувати виключно державна форма власності на землю, то на початку земельна реформа здійснювалась у напрямку інвентаризації земель.
Важливе значення у здійсненні земельної реформи мала постанова Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 15 березня 1991 р., що оголосила земельний фонд України об'єктом аграрної реформи, основним завданням якої відповідно до зазначеної постанови були перерозподіл земель з одночасною їх передачею у приватну і колективну власність, а також у користування підприємств, установ і організацій з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.
В березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла нову постанову: "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", якою виконавчі органи зобов'язувалися у відповідні терміни розв'язати питання про перерозподіл земель і здійснити роботи щодо їх роздержавлення і приватизації. Сільськогосподарські підприємства і організації відповідно до проектів, які розроблялися їх адміністраціями і керівництвом за участю державних землевпорядних організацій та експертів, одержали відповідні площі землі у свою власність.
13 березня 1992 р. прийнято Земельний кодекс, в якому було передбачено необхідність реформування інституту власності на землю. Пріоритетними напрямками визначені роздержавлення власності на землю, передача земель у колективну і приватну власність юридичних осіб і громадян, розвиток різних форм господарювання, здійснення паювання сільськогосподарських угідь.
Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. № 666 земельна реформа здійснювалася шляхом паювання сільськогосподарських угідь. Порядок паювання земель було визначено Указом Президента України від 8 серпня 1995 р.
В подальшому концепція земельної реформи була спрямована на нагальну приватизацію сільськогосподарських земель на безоплатній основі з виділенням кожному члену колективного сільськогосподарського господарства його частки (паю), формування ринкового обігу земель несільськогосподарського призначення шляхом купівлі-продажу земельних ділянок тощо.
Реформування земельних відносин в сільському господарстві. Земельна реформа здійснюється переважно в сільському господарстві, оскільки більш ніж 70 % земельного