Вы здесь

Управління ризиками в банку

Автор: 
Лисенок Олексій Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U000132
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІНСТРУМЕНТАРІЙ ОЦІНЮВАННЯ ТА МЕХАНІЗМИ
УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

2.1. Інструменти оцінювання та управління ціновими ризиками в банку

Значне місце серед банківських ризиків посідає група цінових ризиків, які пов'язуються з можливістю зміни дохідності чи вартості активів і зобов'язань банку. Ціновий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні (реальні) активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках. Слід відзначити, що найбільшою мірою вплив цінових ризиків стає очевидним, коли банк оцінює вартість статей балансу на підставі ринкових цін за станом на кінець кожного робочого дня. У такому разі, будь-які зміни ринкової ціни негайно відображаються в балансі банку [33, с. 35].
Отже, трьома основними банківськими ризиками, які належать до групи цінових ризиків, є: процентний, валютний та ринковий ризики. Нижче детально розглянемо управління кожним з цих ризиків.
Відмітимо, що розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на міжнародні, інтенсивне впровадження сучасних засобів зв'язку та інформаційних систем спричинили до того, що відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, а тому процентний ризик став головним банківським ризиком. Як стверджують зарубіжні фахівці, серед усіх видів ризиків, на які натрапляють банки, не знайдеться іншого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи та вартість банківських активів, пасивів і капіталу [18, с. 254; 86, с. 482].
Варто зазначити, що у зарубіжних банків донедавна практично не було проблем, пов'язаних із процентним ризиком. Дефіцит торговельного та платіжного балансів, рівень інфляції були незначними, економічне становище більшості країн заходу - стійким. Лише наприкінці 70-х років ситуація кардинально змінилася - активізація інфляційних процесів уперше призвела до появи проблеми відсоткового ризику [87, с. 63].
Для українських банків проблема управління процентним ризиком іще донедавна не була такою гострою, оскільки широкі спреди (різниця між кредитною і депозитною ставками) запобігали створенню критичного рівня ризику. Зазначимо, що критичний рівень процентного ризику досягається тоді, коли середня ставка за залученими банком коштами протягом певного періоду перевищуватиме середню відсоткову ставку за активами, що призводить до збитків банку. Тому сьогодні процентний ризик набуває для вітчизняних банків дедалі більшого значення унаслідок тенденції до скорочення процентної маржі.
Отже, ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:
1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;
2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;
3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;
4) ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином наявне в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях [88, с. 152; 89, с. 22].
Як показало життя, ризик зміни відсоткових ставок останнім часом перетворився на вітчизняному ринку на один з основних видів банківських ризиків, а пошук ефективних методів його аналізу та засобів мінімізації став невідкладним завданням, розв'язання якого суттєво впливає на діяльність банку. Вважаємо за доцільне виділити два методи управління відсотковим ризиком, а саме:
1) хеджування, під яким слід розуміти операції з фінансовими деривативами, здійснені з метою мінімізації ризиків [62, с. 127 - 130]. Хеджування відсоткового ризику здійснюється за допомогою таких похідних інструментів, як відсоткові ф'ючерси, процентні своп-контракти, опціони відсоткових ставок;
2) структурне балансування, яке пов'язане з проведенням балансових операцій. До найпоширеніших на практиці методів управління процентним ризиком за допомогою структурного балансування належать такі: геп-менеджмент - управління розривом між активами та зобов'язаннями, чутливими до змін відсоткових ставок та аналіз середньозваженого строку погашення (аналіз дюрації) (додаток А: табл. А.1, А.2).
Порівнюючи переваги та недоліки названих підходів до управління відсотковим ризиком, треба визнати, що в процесі практичного застосування методи хеджування характеризуються як гнучкі, мобільні (дозволяють швидко реструктурувати позиції банку), раціональні, а тому зарубіжні банки віддають їм перевагу. Методи структурного балансування надто громіздкі, потребують точних прогнозів, значних витрат часу і грошей [90, с. 248 - 250].
Слід зазначити, що для вітчизняних банків загальнодоступними залишаються лише методи структурного балансування, адже застосування більшості позабалансових видів діяльності, які активно досліджуються та використовуються в зарубіжній практиці, є в Україні неможливим за браком внутрішнього строкового ринку. Перспективи становлення внутрішнього ринку похідних фінансових інструментів фахівці оцінюють досить песимістично: "...слід визнати, що сформувати такий ринок у нас складно через відсутність нормального спотового ринку, який є основою роботи ринку деривативів. В Україні його немає і він ще не скоро з'явиться" [91, с. 25]. Отже, сподіватися на те, що найближчим часом українські банки зможуть скористатися ефектив