Вы здесь

Відродження ідеї природного права в філософії України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.).

Автор: 
Патлайчук Оксана Віталіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000160
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЦІННІСНІ СКЛАДОВІ КОНЦЕПЦІЇ ВІДРОДЖЕНОГО ПРИРОДНОГО ПРАВА

2.1. Принцип самостійності етичного начала як вихідна умова природно-правового світогляду

Значне місце у творчості представників руху за відродження природного права займало вирішення проблем етичного характеру. Як відзначав С. Булгаков, "у наші дні з усіх філософських проблем етична проблема висувається на перше місце і впливає на весь розвиток філософської думки. Але, звичайно, ця проблема ніколи цілком і не усувалася з філософії і, я думаю, складає найголовніше, дійсно перше за важливістю питання філософії" [57, c.91]. Саме повернення до природно-правової ідеї неминуче повинне було привести до позитивного вирішення питання про самостійність етичного начала. Власне кажучи, сам рух виник "із визнання самостійності етичної проблеми, тобто самостійності вимог справедливості, самостійності етичної належнісності та соціального ідеалу" [113, c.32]. "Услід за Кантом, насамперед вже із гносеологічної точки зору, ми визнаємо самостійність етичної категорії належного, необхідність етичної точки зору на життя і світ, яка різко відрізняється від точки зору науково-пізнавальної: моральна проблема, проблема належного, не може бути виведена із сущого, із емпіричного буття, а етика, тобто філософське вчення про належне, є автономною, вона не залежить від науки, від пізнання сущого" [49, c.95], писав у збірнику "Проблеми ідеалізму" в 1902 р. М. Бердяєв.
Слід відзначити, що панівне положення в поглядах на моральність у другій половині XIX - на початку ХХ ст. займала еволюційна ("історична") точка зору20. Згідно з нею, весь зміст моральності у цілому її складі є продуктом історії, мінливим результатом безперервного розвитку людського роду. Для цієї теорії була характерна відсутність віри в існування яких-небудь вічних ідеальних начал, що лежать в основі моральності; у моральних нормах бачили тільки безперервно змінний результат розвитку людини і суспільства. Головним аргументом на користь такого погляду визнавався встановлений наукою факт мінливості моральних понять [231, c.47].
Тісне взаємне зіткнення областей моральності і права ("ні право без моральності, ні моральність без права не можуть розраховувати на міцне існування і розвиток" [178, c.37]) призвело до переносу еволюційної теорії й в область юриспруденції. Представники юридичного позитивізму дотримувалися думки про те, що немає взагалі ніякого іншого права, крім права позитивного; усе право є продуктом історії, результатом розвитку людського суспільства.
Якщо ідеалізм природно-правової школи XVIII століття, незважаючи на всі його недоліки, був світоглядом, власне кажучи, революційним, то положення представників юридичного позитивізму носили яскраво виражений консервативний характер. Віра у вічні, непорушні норми природного права була поєднана з вірою в силу і значення особистості як основного двигуна історії, вільного, не зв'язаного умовами місця і часу. Ставши в негативне відношення до ідеї природного права, еволюційна теорія разом з тим зневірилася у вільній творчості особистості, у її здатності змінити існуюче. З її точки зору, людина - уже не творець, а всього лише знаряддя історичного процесу. Проповідь революції, зумовлена вірою в сили людського розуму, змінилася пасивним відношенням до історично сформованого.
В ідейному відношенні юридичний позитивізм відобразив змінений юридичний світогляд перемігшого класу буржуазії, який вже домігся офіційного визнання в законі (так званої "позитивації") своїх правових домагань, ідеологію захисту офіційного законопорядку проти всякого роду критичних й опозиційних вимог і уявлень про "природне", "належне", "ідеальне", "розумне", "справедливе" і тому подібне право.
Дослідники відзначали, що юридичний позитивізм кінця XIX ст. "не вміє, та й не бажає визнавати іншого критерію об'єктивності права, крім волевиявлення, наказу урядової влади надалі до скасування цього наказу чи заміни його новим" [212, c.50]. Замість божественних розпоряджень або категоричних вимог чистого розуму визнаються дійсними тільки розпорядження верховної державної влади. Така передумова не тільки ставить державу вище права, але фактично підмінює державу урядом. Суверенітет Бога або розуму заміняється суверенітетом монарха або парламенту. Внаслідок цього воля законодавця визнається нічим не обмеженою. "Таким шляхом, - відзначав Є. Спекторський, - пішло майже все правознавство XIX століття. Пішло не збентежене незначністю свого покликання і своїм невмінням вирішити вічне питання про об'єктивність права, а, навпроти, з гордо піднятою головою, із глибоким презирством до всього теологічного і метафізичного... Тільки наприкінці століття вони якось раптом зміркували, що вони, по суті, сповідають якийсь деспотизм і притім уже не Евклідова, а Неронова типу, деспотизм, який не відповідає ні реальній дійсності, ні їхнім власним переконанням. І тоді відбулося теж саме, що за середньовічними легендами відбувалося із чарівниками, які уміли викликати духів, які приходили в жах при їх появі, але вже не вміли позбутися них. Виникла донині існуюча криза правознавства" [212, c.51].
Відродження і повернення у філософію і юриспруденцію незаслужено забутої ідеї природного права як "необхідного і непереборного елемента правосвідомості" [227, c.583] учасники розглянутого руху вважали реальним виходом із положення, що створилося. Історія показує, говорили вони, що всякий прогрес діючого позитивного права обумовлений критичним відношенням до нього, а така критика можлива тільки на ґрунті правового ідеалу. Природне право, як такий критерій діючого права, відіграє в історії роль того основного двигуна, без якого неможливий прогресивний рух. Тільки визнання природного права змушує нас критично ставитися до всього історично існуючого, розглядати всяку норму позитивного права з погляду можливих поліпшень і оцінювати право з погляду справедливості [231, c.75].
Повернення до природно-правової ідеї логічно обумовило необхідність зрозуміти й обґрунтувати