Вы здесь

Оцінка рівня та наслідків концентрації суб’єктів господарювання в промисловості

Автор: 
Копачинська Інна Григорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000437
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ І ДИНАМІКИ КОНЦЕНТРАЦІЇ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ТА ЇЇ НАСЛІДКІВ
2.1. Аналіз методів, що визначають рівень та динаміку концентрації в промисловості

Процеси концентрації та централізації виробництва і капіталу на певному етапі призводять до появи монопольного утворення в галузі та/або на ринку. Оцінюючи ці процеси дослідники використовують, як правило, дві групи показників, обумовлені метою аналізу. До того ж, в основі поділу показників концентрації на дві групи знаходяться різни підходи до тлумачення поняття "галузь".
Показники першої групи оцінюють розміри підприємства по відношенню до галузі як частини народногосподарського комплексу. До таких показників належать:
• питома вага виробництва окремого підприємства у загальному обсязі виробництва галузі;
• питома вага вартості основних засобів підприємства у загальній вартості основних засобів галузі;
• питома вага чисельності працюючих на підприємстві у загальній кількості працюючих у галузі;
• коефіцієнт випередження , який характеризує наскільки більш швидкими або повільнішими темпами розвивається окреме підприємство по відношенню до галузі в цілому (формула 2.1).
, (2.1)
де - темп росту окремого підприємства, %;
- темп приросту галузі.
При цьому під галуззю розуміють сукупність підприємств, організованих за одним із галузеутворюючих принципів, до яких відносять:
1) випуск продукції однакового призначення та виготовлення;
2) використання схожих технологій;
3) використання однакової вихідної сировини;
4) виконання однакових функцій.
Такий підхід до оцінки рівня концентрації та монополізації виробництва достатньо простий й використовується до теперішнього часу у статистиці для обліку обсягів виробництва за галузями економіки. В умовах планової економіки така галузева структура відображала централізоване підпорядкування кожного підприємства одному міністерству або тресту.
У той же час можна виділити деякі недоліки, притаманні такому підходу до поняття галузі. Перший недолік пов'язано з тим, що більшість підприємств будь-якої галузі не є вузькоспеціалізованими, тому при підрахунку обсягів виробництва необхідно виділяти частки виробництва профільних та непрофільних продуктів.
Другий недолік полягає у тому, що підприємства, які виготовляють подібні товари, але з різної сировини та, відповідно, з використанням різних технологій, будуть належати до різних галузей. Це означає, що в межах першого підходу не враховуються процеси конкуренції, що протікають як в межах галузі, так і між галузями.
До того ж, в умовах вільної зовнішньої торгівлі, фірма, що монополізувала виробництво в масштабах одної країни (або навіть декількох країн), не буде захищена від міжнародної конкуренції і не отримає повного контролю над ринком.
В сучасних умовах, коли на більшості ринків відчувається вплив світового ринку і значна частка товарних ресурсів товарообороту - продукція імпортних виробників, показники концентрації виробництва дозволяють судити лише про наявність природних передумов для виникнення монопольного утворення, що діє на ринку.
Тому з метою антимонопольного аналізу використовують іншу групу показників, в основі якої є співставлення показників розміру фірми до галузі (за ринковим підходом). Відповідно такого підходу, межі галузі та, відповідно і її склад, будуть визначатися тими підприємствами, які пропонують споживачам товари, що відносяться до одного товарного ринку та задовольняють одну і ту ж саму потребу.
Таке тлумачення галузі виявляється дуже близьким до поняття "продуктовий ринок" у західній економічній літературі. Так, наприклад, М.Портер визначає галузь як групу фірм-виробників товарів, які є близькими взаємозамінниками [115].
Звертаючи увагу на ринковий підхід до поняття галузі можна відзначити наступні відмінності від першого визначення. Так, головним виявляється не лише виготовити товар, а продати його, тобто структура галузі буде визначатися не за обсягами виробництва, а за обсягами продажів. Крім того, даний підхід не враховує ані спосіб виробництва товару, ані використовувані матеріали, у цьому випадку важливим є лише сам товар, призначений для задоволення потреби [96].
Таким чином, дослідити реальне місце підприємства на ринку дозволяють показники концентрації ринку, які і розглянемо докладніше нижче.
Найпростішим показником концентрації ринку є кількість функціонуючих на ньому фірм: чим їх менше, тим, відповідно, вище рівень концентрації ринку з точки зору його монополізації. Але такий показник не відбиває важливого для оцінки ринкової ситуації характеру розподілу учасників ринку за їх розмірами.
Розмір учасника ринку для виміру концентрації, як правило, виражають у вигляді частки підприємства на ринку. Даний показник визначається співвідношенням обсягу реалізованого товару певним суб'єктом господарювання на ринку до обсягу ринку і розраховується за формулою:
де - частка на ринку - го суб'єкту господарювання (де = 1,...,
та =1);
- обсяг реалізації певного товару - им суб'єктом
господарювання;
- загальний обсяг реалізації певного товару, обсяг ринку.
Конкретні значення цієї частки, щоб віднести підприємство чи групу підприємств до числа монополістів, як правило, визначалися емпірично, але в цілому в різних країнах для однакового числа фірм вони виявлялися дуже близькими.
Визначення частки підприємства на ринку певного товару використовується як спрощений приблизний вимір ринкової влади, якою володіє фірма [37, 98].
Економісти, що займаються організацією промисловості, довгий час намагалися привести розподіл ринкових часток фірм до єдиного індексу, для того щоб використовувати його в економетричному і