Вы здесь

Формування регіональної стратегії підвищення конкурентоспроможності бурякоцукрового виробництва

Автор: 
Захаркевич Наталія Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000581
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ БУРЯКОЦУКРОВОГО
ВИРОБНИЦТВА РЕГІОНУ
2.1. Передумови та аналіз розміщення підприємств регіонального виробництва
Для формування ефективної регіональної стратегії, спрямованої на зміцнення
конкурентних позицій галузі слід не лише вірно діагностувати стан регіональної
економіки в цілому. Важливо вміти провести адекватний аналіз територіальної
специфіки та існуючих диспропорцій розвитку певних видів діяльності. Саме це
дозволить розробити програму дій для країни та її регіонів. Отже, щоб ефективно
долати структурні і територіальні деформації, необхідно постійно удосконалювати
методи їх оцінювання, а також інструментарій регулювання соціально-економічних
процесів з метою забезпечення пропорційного розвитку регіональних систем.
Не потребує додаткових доказів теза, що основа ефективного функціонування
господарства певної території закладається ще на етапах районного планування та
просторового розміщення виробничих підприємств. Причому таке розміщення повинно
бути оптимальним по відношенню до сировинних і трудових ресурсів, районів збуту
продукції, створювати умови для зниження виробничих витрат. Відтак, раціональне
розміщення підприємств є одним з найвагоміших чинників розвитку галузей та
промисловості регіону в цілому.
Окремі міжгалузеві комплекси мають свої сировинні, технологічні,
організаційно-економічні особливості формування. Наприклад, основними чинниками
розвитку і розміщення переробних галузей агропромислового виробництва є
природні умови, наявність сировинних ресурсів, достатня забезпеченість паливом,
електроенергією, робочою силою та ін. Врахування впливу всіх перерахованих
чинників визначає та забезпечує ефективний розвиток і розміщення підприємств
галузі регіону.
Теорія розміщення виробництва ґрунтується на загальних економічних законах
[124, с.6], основним з яких є закон економії суспільної праці. Згідно з ним
найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню її затрат на
подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, що дає
змогу збільшити відстань перевезення готової продукції від виробника до
споживача. Засновники теорії розміщення виробництва М. Вебер і У. Тюнен
фактично першими довели, що саме розміщення окремого підприємства може
забезпечити за однакових умов індивідуальному власнику найбільший прибуток
[29].
Стеченко Д. М. визначає чинники розміщення продуктивних сил як сукупність
різноманітних умов, ресурсів, потрібних для вибору місця локалізації або
подальшого розвитку будь-якого економічного об’єкта з урахуванням його
особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети [140, с.24]. Це утворює
своєрідний механізм, необхідний для “запуску” процесу розміщення підприємств
галузі в окремому регіоні, вони регулюють кількісні та якісні характеристики
усіх видів людської діяльності та мають вирішальний вплив на цей процес.
Останні роки у вітчизняній економічній літературі спостерігається відродження
інтересу до вивчення особливостей та закономірностей розвитку і розміщення
виробництва в умовах дії ринкових відносин
[140; 47; 21; 49]. Разом з тим, методологія дослідження закономірностей
розвитку і розміщення окремих галузей та міжгалузевих територіальних комплексів
залишається недосконалою. Як правило, виділяють лише три групи чинників, що
безпосередньо впливають на розвиток і розміщення промислових галузей, а саме –
тяжіння підприємств до: районів споживання продукції; джерел мінеральної та
сільськогосподарської сировини; палива і електроенергії [109, с.128]. Але, за
ринкових умов під впливом науково-технічного прогресу змінюються фактори і
передумови розміщення галузей народного господарства. Зважаючи на це, ми
пропонуємо більш детально розглянути чинники розміщення видів економічної
діяльності. До них відносяться:
— потреба внутрішнього і зовнішнього ринків у продукції певної галузі
(визначення потреби впливає на кількість необхідних підприємств та їх
територіальну прив’язку до ринків збуту);
— тяжіння підприємств до сировинних ресурсів, пов’язане з підвищенням
ефективності їх комплексного використання;
— наявність кваліфікованої робочої сили;
— система наявних економічних зв’язків (критерій – удосконалення галузевої
структури господарства шляхом збалансованості окремих елементів територіальної
організації виробництва, коопераційних зв`язків, забезпечення ефективного
функціонування комплексу по всьому технологічному ланцюгу);
— науково-технічний прогрес (впровадження новітніх технологій, що засновані на
сучасних методах виробництва та збуту продукції).
Вплив окремих чинників на розміщення виробництва зумовлений специфікою їх
функціонування, галузевою приналежністю, а також істотними відмінностями
територій, на яких розміщується і розвивається виробництво. Умовно їх можна
поділити на дві групи. Першу утворює сукупність чинників розміщення
продуктивних сил на конкретній території, а до складу другої входять чинники
розміщення і розвитку економічних об’єктів.
До першої групи слід віднести природні умови, що пов’язані з територіальними
відмінностями в природному середовищі. Це – клімат, характер ґрунтів, рельєф
місцевості, характер розміщення покладів корисних копалин, сировинних зон
тощо.
До другої групи чинників входять: формування оптимальних сировинних зон,
тяжіння до ринків збуту, наявність кваліфікованої робочої сили та існуючі
потреби в продукті, що є результатом діяльності підприємств певної галузі.
Важливим методичним положенням, щодо зміни існуючих диспропорцій у галузевому
розвитку, є досягнення збалансованості сировинних ресурсів і