Вы здесь

Геологічні чинники формування олігоценових порід-колекторів Внутрішньої зони Передкарпатського прогину та їх нафтогазоносності

Автор: 
Куровець Сергій Сергійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U000660
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ ПАЛЕОДОЛИН НА ЄМНІСНО-ФІЛЬТРАЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ І НАФТОГАЗОНОСНІСТЬ ОЛІГОЦЕНОВИХ ПОРІД-КОЛЕКТОРІВ

Значна фаціальна мінливість палеогенових відкладів обумовила різноманітні погляди геологів на умови їх формування. Їх літофаціальне різноманіття пояснюється або диференціацією дна мілководного басейну седиментації і мінливістю гідродинаміки в його різних частинах, або наявністю внутрішньо басейнових кордильєр, які поставляли осадовий матеріал, деякі дослідники бачать карпатський фліш як глибоководні відклади гравітаційних густинних потоків[97].
Вивчення еволюції осадових порід показує, що близько 90% осадового матеріалу, який поступає у морські басейни, зноситься річками. З цієї точки зору, висновок, що крейдово-палеогеновий фліш є поліфаціальним утворенням і більша частина теригенних порід, які його складають, формувались у морському басейні осадонакопичення у результаті транспортування їх річними водами суходолу підтверджується літо-фаціальним аналізом п'яти продуктивних горизонтів палеогену: ямненського, манявського, вигодського, нижньоменілітового і середньоменілітового [28].
Флішові товщі менілітових відкладів характерні для різних типів континентальних окраїн і, відповідно, могли нагромаджуватись як на другому (у підніжжі континентального схилу), так і на третьому (глибоководні жолоби) глобальних рівнях седиментації. Вся історія існування седиментаційного басейну Карпат характеризується нагромадженням відкладів, головним чином флішової формації. За проміжок часу від ранньої крейди до раннього міоцену тут сформувалася теригенна товща порід потужністю до 8 км, представлена переважно ритмічним перешаруванням пісковиків, алевролітів і аргілітів. Осадки всієї цієї товщі нагромаджувалися безперервно. У відслоненнях карпатського флішу можна спостерігати розрізи із згідним заляганням порід протягом усього названого вікового діапазону. Значні потужності і безперервне нагромадження флішової формації Зовнішніх Карпат, а також мінімальний внесок вулканічної седиментації свідчать про те, що формування цієї товщі проходило на пасивній континентальній окраїні Карпатського седиментаційного басейну, тобто вздовж північної його частини. Адже саме для пасивних окраїн континентів характерні численні риси, які ми спостерігаємо в розрізі карпатського флішу[98].
Уламкові породи карпатського флішу, що складаються в основному із зерен кварцу, а також містять уламки польових шпатів і метаморфічних порід, відповідають так званим зрілим турбідам, яким властиве континентальне джерело походження матеріалу. Вони накопичуються поблизу підніжжя окраїн континентів або у внутрішніх і окраїнних морях.
Одним із критеріїв, що дозволяють визначити тип континентальної окраїни, є мінеральний склад пісків. Дослідження відкладів сучасного Світового океану показують значні відмінності співвідношень основних складових частин пісків, що нагромаджувалися у різних тектонічних обстановках. Назагал виявлені такі закономірності. Для пасивних континентальних окраїн характерні піски з високим вмістом кварцу, а для активних островодужних - з низьким вмістом кварцу або без нього, але з великою кількістю уламків андезитів, реолітів і середніх польових шпатів. Досить показові співвідношення кварцу, польового шпату та уламків порід. У кластичній частині крейдо-палеогенових пісковиків кварц переважно становить 80-98 %. Це дає можливість стверджувати, що склад пісковиків флішової формації Карпат характерний для пасивних континентальних окраїн, причому здебільшого відповідає виключно платформному джерелу матеріалу.
У Карпатському седиментаційному басейні взаємовідношення регресій і трансгресій були функцією складного поєднання глобальних і локальних змін рівня моря. Однак, при безперечній ролі локальних коливань у товщі карпатського флішу все ж намічається кореляція з глобальними циклами. Розвиток, переважно, піскуватих розрізів зіставляється з пониженнями рівня моря: верхній апт-нижній альб (верхньошипотська підсвіта), палеоцен (ямненська підсвіта), середній еоцен (вигодська світа), олігоцен (клівські пісковики менілітової світи). Переважний розвиток глинистих і кремнистих товщ характерний для розрізів, які відповідають високому рівню моря: верхня крейда (стрийська світа) і нижній олігоцен ("роговиковий" горизонт).
Підсумовуючи наведені вище міркування, зазначимо, що дія основних палеоокеанографічних факторів, зокрема евстатичних змін рівня океану, спричинила утворення потужної теригенної товщі біля підніжжя континентального схилу північної пасивної окраїни карпатського басейну. Вона характеризується наявністю флішових ритмів із відповідними особливостями для різних структурно-фаціальних зон.
Наприкінці пізньої крейди, внаслідок впливу ларамійської фази тектогенезу, почався відступ моря, через що берегова лінія Карпатського палеогенового моря встановилась приблизно по лінії сучасного Передкарпатського розлому [5]. Осушені нерівності поверхні крейдяних відкладів створили умови для формування давньої гідромережі.
На північний захід від р. Дністер продовженням русел Подільських річок є каньйоноподібні долини, які за даними буріння і сейсморозвідки простежуються до Передкарпатського розлому [28]. Найголовніші з них Озерянська, Ходорівська, Камінська, Богородчанська, Перерослянська, Назавізівська, Коломийська, Красноїльська та ін. Вперше ерозійно-тектонічні елементи були виявлені В.Н. Утробіним [23]. За його даними ширина ерозійних долин досягає 8-10 км, глибина їх врізу - 300-2000 м. Баден-сарматська трансгресія моря зумовила добру збереженість цього давнього рельєфу мезозойської поверхні. У зв'язку із цим головною особливістю будови мезозойського комплексу є незбіг планів донеогенової ерозійної поверхні з внутрішніми планами юрських і крейдяних відкладів. Про можливість живлення теригенним матеріалом Карпатського седиментаційного басейну алювіальною системою Європейського суходолу в ранній крейді було показано Ю.М. Сеньковським [29].
Седиментаційна модель підводної частини