Вы здесь

Сучасний культурний простір та семіотика музичного фестивалю (на матеріалах Харкова).

Автор: 
Зуєв Сергій Павлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000790
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СЕМІОСФЕРА ХАРКОВА: МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ
"НОВОГО" КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ
2.1. Специфіка культурного ландшафту Харкова в історичній перспективі

У нашому дослідженні здійснюється спроба проаналізувати культурний простір Харкова з метою визначення його позиційного статусу та виявлення текстів, функціонування яких у семіосфері міста обумовлює (виявляє) цей статус. Основу підходу до вивчення семіосфери Харкова в системі координат "Центр-Провінція-Периферія-Кордон" складають два положення. По-перше, Харків тлумачиться як частина "нового" українського простору - простору, де тривають процеси самоідентифікації регіонів і міст. По-друге, в ситуації пристосування до "нових" ролей у культурному ландшафті сучасної України Харків (втім, як і інші українські міста) постає як пострадянське утворення, що обумовлює вагомість структурних особливостей СРСР. Простір колишньої імперії (насамперед, простір Росії) за інерцією сприймається в якості культурного горизонту, в наслідок чого поняття Центру в сучасній українській культурі набуває вельми двозначного тлумачення.
З огляду на зазначені положення виникає необхідність аналізу пострадянського простору і дослідження специфіки процесів регіоналізації, що відбуваються в ньому наприкінці ХХ століття, з метою визначення їхнього впливу на простір Харкова та особливості його сучасної "поведінки". Однак спочатку слід стисло викласти основний зміст реальної історії міста - накопичений ним "інформаційний багаж".
Як відомо, Харків у контексті навіть історії української культури є містом молодим. Дійсно, якщо такі міста, як Київ, Чернігів - міста ще Київської Русі, то біографія Харкова пов'язана з виникненням Слобожанщини й починається з середини ХVII століття (офіційна дата народження міста - 1654 рік). Цей регіон став новою батьківщиною для багатьох переселенців і біженців із західних українських і північних російських земель. Харківська фортеця виконувала функції останнього південно-східного форпосту Російської держави того часу, що, з точки зору семіотики, наділяє місто ознаками ексцентричного простору. В цьому сенсі можна провести паралель з іншим ексцентричним утворенням - Санкт-Петербургом. Обидва міста побудовані на межах тодішньої Російської держави, розширюючи їх (до речі, різниця в датах заснування - всього 49 років). Крім того, в просторі Харкова латентно, але все ж таки присутній мотив "перемоги розуму над стихіями", який домінує в семіосфері Санкт-Петербургу - міста, побудованого на болотах.
Таке специфічне положення Харкова, суть якого полягає, з одного боку, в ексцентричності по відношенню до решти простору Російської імперії, з іншого, в граничності, обумовлює функціональні особливості міста. Харків - це водночас і форпост Росії, й торговельний вузол, адже вигідно розташувався на перехресті транспортних шляхів: з Москви, Петербургу та Києва до Криму, Кавказу й Близького Сходу (як відомо, Харків і сьогодні зберігає значення стратегічного залізничного вузла на рівні СНД; тут також знаходяться найбільші в Україні промисловий та автомобільний ринки). Проте, на відміну від Санкт-Петербургу, що розбудовувався принципово інакше, ніж Москва, харківська фортеця будувалася з самого початку за московськими фортифікаційними правилами того часу. В результаті з планів усіх міст СРСР саме план Харкова найбільш схожий з планом Москви [119, с. 60]. Отже, харківський простір поєднує в собі риси ексцентричного простору - "дикого поля", заселеного біженцями, - з яскраво вираженим радіальним типом планування, притаманним просторовій організації концентричного міста. Це своєрідна провінційна "еклектика", компроміс між природно-географічними факторами та людською діяльністю, зорієнтованою на Центр.
Прагнення Харкова неодмінно наслідувати Москву виявляє бажання, попри свою ексцентричну природу, позбутися позиції околиць величезної імперії, стати концентричним містом. Це обумовило появу численних амбіційних проектів, метою яких було декларування власної вартості: не тільки наздогнати столицю, але й випередити її. Надзвичайно показовим у цьому сенсі є будівництво в Харкові Успенського собору, точніше, добудови до нього Олександрівської дзвіниці на честь перемоги в війні 1812 року. Реалізація проекту тривала більше двадцяти років і коштувала харків'янам сто десять тисяч рублів - величезних на той час грошей. Дзвіниця виявилася на 4,5 метрів вище за Івана Великого в Москві (майже дев'яносто метрів, тобто найвища в Росії), при цьому не обійшлося без курйозів. Як зазначає С.Моїсеєв, "за свідченням Квітки-Основ'яненка, на початку будівництва міський голова В.М.Ламакін надзвичайно обурився та рішуче проголосив, що він не допустить, щоб мирні та добрі громадяни Харкова наважилися возводити такої висоти будівлю, яка б перевищувала дзвіницю Івана Великого, що знаходиться в першопрестольній Москві, в самому Кремлі - "диво на всю Росію". Однак архітектор Є.О.Васильєв його перехитрив. Надавши дворянському зібранню хибні розрахунки зі зменшеною висотою Олександрівської дзвіниці, він отримав "добро" на будівництво" [202, с. 2]. Варто зазначити, що у 1862 році на дзвіниці встановлено годинника з боєм, спеціально привезеного з Парижу, а також те, що до революції 1917 року тут знаходився "чудовий іконостас роботи геніального Растреллі" [202, с. 2]. Ще один цікавий приклад пов'язаний з модним на початку ХХ століття повітроплаванням. Відомо, що в березні 1913 року біля Харкова приземлилася повітряна куля з французькими аеронавтами М.Гольдшмітом та Р.Румпельмейером, які здійснювали рекордний на той час переліт від Парижу (!) до Харкова [319, с. 56]. Тут слід зазначити, що жага визнання, яка призводить до появи колосальних проектів (в архітектурі та не тільки), обумовлює актуальність у харківському просторі утопічних ідей, котрі проявляються, зокрема, в гігантоманії. Не один раз за свою історію Харків буде "встановлювати" рекорди різного, в тому числі й світового рівня.
Проблема ексцентричності-концентричності для Харкова є проблемою са