Вы здесь

Функціонування системи ЄС у світовому господарстві (суспільно-географічний аналіз).

Автор: 
Брайчевський Юліан Сергійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001002
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЧИННИКИ УЧАСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ ЄС У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

2.1. Інституційно-правова система ЄС як чинник розвитку європейського господарського макрорегіону

Формування європейського господарського регіону як певної цілісності у сучасному світовому господарстві відбувалося протягом тривалого історичного періоду і було результатом ряду географічних і цивілізаційно-історичних чинників. У той же час, остаточне оформлення регіону, як одного із ядер так званої тріади центрів світового соціально-економічного розвитку, тісно пов'язане із створенням та розбудовою європейських співтовариств у післявоєнний період, наслідком чого стало утворення ЄС та Єдиного Європейського Ринку (ЄЄР).
Насамперед, інтеграційні процеси у Європі відбуваються у інституційному вимірі. Створення оригінальної організаційно-управлінської системи, що перебрала на себе частину повноважень національних урядів, дозволило вивести економічну інтеграцію у регіоні на якісно новий, безпрецедентний у світі рівень. Діяльність інституціональної системи ЄС є одним із провідних чинників розвитку ЄІ і, значною мірою, визначає роль ЄС у світовому господарстві.
Що слугувало головним мотивом створення перших європейських співтовариств та їх подальшого розростання та ускладнення, досі лишається відкритою і дискусійною темою серед науковців. Дослідники у різних галузях гуманітарних наук пояснювали створення співтовариств визріванням федералістських рухів, логікою історичного розвитку Європи, військово-політичною необхідністю у післявоєнний період, економічною логікою тощо [26].
Якщо на початкових стадіях, під час створення Європейського співтовариства з вугілля і сталі (ЄСВС) 18 квітня 1951 р., а згодом Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) та Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) 25 березня 1957 р., головна мотивація європейських урядів була досить чіткою і полягала у тому, щоб запобігти самій можливості виникнення військового конфлікту між провідними європейськими державами, то фактори подальшого розвитку співтовариств є значно менш однозначними. Можна стверджувати, що ЄІ була складним процесом, у якому брало участь багато учасників, кожен з яких мав свою мотивацію. Крім того, суб'єктивні дії політичних та економічних суб'єктів натикалися на обмеження або додаткові стимули об'єктивного характеру. До головних суб'єктів ЄІ можна віднести національні держави, уособлені їхніми урядами, а також європейські інституції, які відразу після створення почали відігравати вагому роль у прийнятті рішень щодо розвитку співтовариств.
Праобраз сучасної інституціональної системи ЄС було закладено ще у ЄСВС (пізніше удосконалено у ЄЕС). Сутність цієї системи полягала у наявності двох гілок, одна з яких - Європейська Комісія (ЄК) - пропонує проекти нормативних документів, а інша - Рада міністрів Європейського Союзу (РЄС) - їх погоджує. Відповідно, ЄК уособлює комунітарну надбудову (наднаціональні органи, що діють від імені всього інтеграційного об'єднання), тоді як РЄС є виразником інтересів урядів держав-учасниць. Додатковим контролюючим органом виступає Європейський парламент (ЄП), який, щоправда, не є носієм законодавчої влади, а виконує радше контролюючі та дорадчі функції, представляючи громадян європейських країн, які, гіпотетично, можуть мати інтереси, що не співпадають із позицією урядів. Найбільш важливим органом з точки зору передачі національного суверенітету на наддержавний рівень став Суд Європейських співтовариств (з 1993 р. - Суд Європейського Союзу), чиї рішення мають вищу юридичну силу ніж національні судові органи [19].
Інституціональне оформлення ЄІ підняло надзвичайно гостре питання щодо втрати чи збереження національного суверенітету європейських держав. Це питання стало фундаментальним у науковому осмисленні процесів ЄІ від їх початку і донині. ЄС являє собою безпрецедентний приклад добровільного делегування національними державами власного суверенітету наднаціональним органам у життєво важливих сферах, спершу економічних, а згодом і в політичних. Утворення наднаціональної управлінської системи докорінно змінило традиційні європейські уявлення, притаманні поствестфальському міжнародному політичному ладу, при якому національна держава була суб'єктом міжнародних відносин, а державний суверенітет в умовах мирного часу вважався непорушним. Саме через небажання урядів та населення європейських держав втрачати національний суверенітет федералістські проекти не мали успіху [131].
На момент підписання Паризької угоди щодо ЄСВС 18 квітня 1951 р. основними мотиваціями засновників співтовариства були [27]:
- встановити наднаціональний контроль над стратегічно важливими на той час галузями - вугільною та сталеливарною промисловістю (ці галузі визначали військову міць держави) і не допустити самої можливості виникнення нових військових конфліктів, передусім між Францією та Німеччиною;
- відновити геополітичну цілісність Західної Європи та перетворити її на самостійного гравця і вийти із стану "буферної зони" між ворогуючими США та СРСР.
Процес об'єднання ускладнювався неспівпадінням інтересів окремих держав. Для Франції утворення європейських співтовариств було шляхом закріплення свого домінуючого положення у Європі та можливістю посилити свій вплив у світовому масштабі. Дрібні країни вбачали у ЄІ гарантію військової безпеки та можливість кращого доступу до ресурсів та ринків збуту. Для Німеччини участь в інтеграційних процесах гарантувала можливість якнайшвидшого прориву економічної блокади та відновлення економіки після війни. У той же час, Великобританія вбачала у ЄІ загрозу своєму колишньому домінуванню у світі. Участь Великобританії у співтовариствах ускладнювала стосунки країни з її колишніми домініонами і ставила Францію принаймні на один рівень із Британією. Компромісний варіант із заснування галузевих економічних об'єднань, ініційований Ж. Моне, отримав підтримку шести країн лише завдяки тому факту, що усі країни-учасн