Вы здесь

Темброва еволюція в українській народно-оркестровій музиці

Автор: 
Трофимчук Олег Ігорович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001034
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Формування тембрового колориту оркестрів народних інструментів та напрямків їх діяльності в Україні у ХХ столітті.
2.1. Генеза жанру і його якісні ознаки.
Оркестри народних інструментів (надалі - ОНІ) - явище, що поширилось в українській музичній культурі на початку ХХ століття. У першому - половині другого десятиліття вони існували двох типів: домрово-балалайкові, як результат наслідування російських, "андрєєвських" ОНІ; мандолінні або мандолінно-гітарні, "неаполітанські", що поширені були у більшості країн Європи та Північної Америки. Ці два витоки сучасного народно-оркестрового жанру були засвідчені діяльністю відповідних оркестрів як у радянській Україні до 1939 року так і у західній Україні.
Обидві форми колективного музикування відносилися до самодіяльності (за термінологією радянських часів [131, с.174]), або до "організованого" аматорства (На відміну від стихійного аматорства, яке, як атрибут народної музичної культури, існувало споконвіку - традиційних інструментальних ансамблів ("троїстих музик", весільних капел, тарафів). Тому об'єктом діяльності цих колективів було широке коло любителів музики, а формою діяльності - виконання, на невибагливих в освоєнні струнно-щипкових інструментах, популярної музики, народних пісень і танців та перекладень нескладних творів композиторів-класиків.
Фактори, що сприяли поширенню народно-оркестрової культури в Україні мали, певною мірою, політичне забарвлення: оркестри народних інструментів розглядалися як творіння нової революційно-пролетарської формації, як альтернатива до салонної, розважальної музики, а, почасти, і до класики.
Аматорське середовище виникнення перших гуртків народних інструментів, що створювалися у Харкові, Києві та інших містах, зумовило їхній виконавський рівень та складність виконуваного репертуару.
Вихованням музичного смаку, музично-просвітницькою діяльністю у той час займалося, створене у 1921 році Всеукраїнське музичне товариство ім.М.Леонтовича. У перші роки своєї діяльності до кола інтересів товариства входили різні питання музичного життя України. В 1924 році це коло звузилося до питань під гаслом "Октябрь - в музыку". Воно стало організацією з "радянською установкою роботи". Така соціально-політична визначеність у діяльності допомогла Товариству вижити у перші роки радянської влади. Отримавши у такий спосіб державне схвалення і підтримку, Товариство організовує своє видання (1923 - 1927рр.) - журнал "Музику", головний, на той час, музичний часопис України, переіменований у 1928р. у "Музика масам", а з 1931р. - "Музика мас". З 1926 по 1931 рр. журнал стає органом НКО, ЦК ЛКСМУ та Всеукраїнського об'єднання пролетарських музик. Навколо нього зосереджене керівництво масовою музичною роботою по лінії НКО*, а по лінії профспілок зосереджується у музбюро при ОРПС** [120, c.12].
Для об'єктивної характеристики загального рівня музичної культури того часу звернемося до публікацій у провідному на той час музичному часописі "Музика". Так у статті А.Гуменника "Про музичну працю у Київських робітничих клубах" зазначається про низький рівень, у якому "...перебувають [...] струнні оркестри. Репертуар їхній не виходять по-за межі вальсів, польок і т.ін."[42, с.222]. У наступній публікації вказується, що: "численні гуртки й оркестри народних інструментів дають масам здебільшого художньо нікчемні твори. Тільки поодинокі оркестри ("МіК" п/о Радзієвського при Київській філії музичного товариства ім. М.Леонтовича [мандолінного складу - О.Т.], оркестр ім.Андрєєва у Харкові, оркестр під орудою В.Комаренка при Харківській філії музичного товариства [обидва домрово-балалайкових складів - О.Т.]) своїм репертуаром та виконанням художньо дорівнюються симфонічним оркестрам". Там же, далі зазначається, що "численні оркестрові осередки можуть дуже спричинитися до піднесення музичного рівня мас... Треба привернути до цієї забутої ділянки наших композиторів та видавництва" [203, с.54-55]. Таким чином, оркестри народних інструментів, що розглядалися як засіб музичної освіти мас, органічно вписувалися у доктрину "відродження і будівництва національної за формою і матеріалом, але радянської, соціалістичної за змістом і установкою музичної культури..." [119, с.10].
Парадигма ОНІ в Україні як явища містить в собі дві якісні ознаки, що випливають з особливостей ґенези жанру. Перша ознака пов'язана зі специфікою жанру, зорієнтованого передусім на організоване аматорство, як на основну форму існування колективів.
Тривалий час оркестри народних інструментів в Україні офіційно не визнавалися музичною громадськістю, на відміну від Росії, де в результаті активної діяльності В.Андрєєва, Н.Фоміна та їх соратників оркестри російських народних інструментів вже в першому десятилітті ХХ ст. отримали схвальну підтримку з боку частини музичної інтелігенції (у 1906 р. О.Лядов пише "Російську фантазію", М.Римський-Корсаков робить спробу використання домрово-балалайкового оркестру в опері "Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии"). Очевидно, це зумовлено тим, що у Росії домрово-балалайкові оркестри були автохтонним явищем, що має витоки з традиційної народно-інструментальної культури російського народу [79, с.70]. Україна на більшості своєї території, за виключенням південних та південно-східних земель, на яких не існувало автохтонних традицій народно-інструментального музикування [178, с.34, 35], мала розвинуту форму традиційного гуртового народно-інструментального музикування - "троїсту музику", що опиралася на сформовані традиції ансамблевого музикування, де домінуючу функцію виконувала скрипка. Відповідно, створення альтернативних гуртових форм організованого аматорського музикування з опорою на струнно-щипкові інструменти на українських теренах набуло характеру "паралельної" культури. Це стало не лише однією з якісних ознак жанру, а й однією з майбутніх проблем, пов'язаних зі співіснуванням двох форм народної інструментальної культури.
Сутність другої ознаки розвитку народно-оркестрового