Вы здесь

Механізм справляння податку на додану вартість в Україні

Автор: 
Волканов Валентин Дмитрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001037
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ДІЮЧОГО МЕХАНІЗМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

2.1. Становлення податку на додану вартість в Україні

Практика непрямого оподаткування в Україні має коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 році замість раніше діючих податку з обороту та податку з продажу, стягнення яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Законом України "Про податок на добавлену вартість" № 2007-ХII від 20.12.91 р., потім однойменним Декретом КМУ № 14-92 від 26.12.92 р., а також Інструкцією ГДПІУ №3 від 10.02.93 р.
Застосування нового виду непрямого податку було пов'язане з необхідністю забезпечення достатніх та стабільних доходів бюджету в умовах ринкової трансформації економіки та прагненням нашої держави до інтеграції у Європейське Співтовариство, однією з умов якої є впровадження цього податку.
Запровадження ПДВ початку 90-х рр. в Україні за наявності високих фінансових ризиків відіграло певну роль у загостренні проблеми вимивання обігових коштів підприємств та погіршення умов господарювання. Проте введення цього податку не справило такого негативного впливу, якого можна було очікувати. Це сталося в результаті того, що податок, запроваджений в Україні, насправді був своєрідною перехідною формою до класичного податку на додану вартість, яка поєднувала в собі риси і податку з обороту, і власне ПДВ [145, с. 25].
Проведемо дослідження зміни форм, методів та принципів справляння ПДВ, які відбувалися в Україні, у відповідності із змінами законодавства про ПДВ у нашій державі.
Так, після прийняття першого Закону України "Про податок на добавлену вартість" від 20.12.91р. зобов'язання платників з ПДВ визначались шляхом віднімання із сум податку, отриманих від покупців, сум податку, сплачених продавцям. Однак, не дозволялось зменшувати податкові зобов'язання на суми ПДВ, які були сплачені за основні засоби і нематеріальні активи. Тобто впродовж 1992 р. в Україні використовувалась продуктова форма ПДВ, що не сприяло залученню інвестицій і економічному зростанню.
У 1993 р. податок на додану вартість починає справлятися згідно з Декретом Кабінету Міністрів "Про податок на добавлену вартість" від 26.12.92 р. і сума податку, що підлягала сплаті до бюджету, визначалась як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), і сумами податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва і обігу, а також податку за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи [36; 60]. Тобто зменшити податкові зобов'язання з ПДВ за придбані основні фонди і нематеріальні активи було можливо лише за умов, що основні виробничі фонди введені в експлуатацію, а нематеріальні активи взяті на облік.
На нашу думку, таку форму ПДВ навряд чи можна віднести до однієї з трьох згадуваних вище форм податку, оскільки на відміну від продуктової форми вона все ж передбачала зменшення суми податкових зобов'язань на величину ПДВ, сплаченого в ціні придбаних основних виробничих фондів і нематеріальних активів, але лише за певних обмежень, а саме, за умови введення основних фондів в експлуатацію і взяття на облік нематеріальних активів. Таким чином, форма ПДВ, яка була запроваджена в Україні з 1993 р, відрізнялася від продуктової форми та класичної споживчої моделі.
За класичною споживчою формою ПДВ передбачається вирахування сум податку, сплачених постачальникам основних фондів і нематеріальних активів. Воно здійснюється із сум податку, отриманих від покупців, незалежно від терміну введення в експлуатацію і продуктивного використання таких основних фондів і нематеріальних активів.
Тому закономірно, що Законом "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. обмеження щодо введення основних фондів в експлуатацію та взяття на облік нематеріальних активів було скасовано. Натомість передбачалося, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від термінів введення в експлуатацію основних фондів (крім основних невиробничих фондів).
До того ж, механізм справляння ПДВ в Україні до 1997 р. не передбачав відшкодування з бюджету від'ємної різниці між сумою податку, отриманого від покупців, і сумою податку, сплаченого постачальникам, незалежно від виду товарів або послуг. Лише при здійсненні операцій з продажу деяких товарів, звільнених від ПДВ (наприклад, вугілля, електроенергія, товари чи послуги для офіційного використання іноземних дипломатичних представництв), а також операцій з експорту товарів, суми податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам, зараховувалися до чергових платежів або відшкодовувалися з бюджету. Така норма, не властива класичному ПДВ, надавала йому ознак податку з обороту.
З 1997 р. в Україні у результаті скасування обмежень щодо основних фондів та нематеріальних активів, а також з введенням відшкодування з бюджету від'ємної різниці між сумою податку, отриманого від покупців, і сумою податку, сплаченого постачальникам, запроваджується найбільш поширена споживча форма податку на додану вартість.
Застосування ПДВ в Україні з 1992 р. одразу поставило питання, за яким методом мають обчислюватись зобов'язання з цього податку: прямий адитивний, або бухгалтерський; прямий метод віднімання; непрямий адитивний метод; непрямий метод віднімання, або кредитний метод.
Слід зазначити, що протягом майже восьми місяців після запровадження ПДВ спостерігалися кумулятивні процеси. Тобто ПДВ, який входив до ціни придбаних товарів та послуг, покривався за рахунок витрат своєї діяльності підприємств та одночасного включення до ціни