Вы здесь

Італійська опера ХХ століття: основні тенденції і напрямки розвитку

Автор: 
Перейма Ольга Зіновіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001043
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІТАЛІЙСЬКА ОПЕРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

2.1. Загальний огляд розвитку італійської опери в другій половині ХХ століття. Місце оперного жанру в творчості композиторів
Завдяки плідній композиторській, виконавській, організаторській діяльності музикантів декількох поколінь італійська музична культура другої половини ХХ ст. постає вже повністю інтеґрованою у актуальні європейські та світові музичні процеси. З початком 50-х років італійські мистці активно долучаються до найбільш передових музичних рухів того часу. Йдеться, передусім, про аванґард. Молоді композитори на чолі з Бруно Мадерною (Maderna), Луїджі Ноно (Nono) та ледь пізніше Лучано Беріо (Berio) були серед постійних учасників і адептів перших Дармштадських літніх курсів, що на початку 50-х років стають новим світовим музичним центром. Вони швидко здобувають міжнародну славу і, відштовхуючись від досвіду та інтелектуальних стимулів, набутих у Дармштадті, відкривають нові перспективи в італійській музиці, маючи вирішальний вплив і на формування наступного покоління композиторів. Ці музиканти вже не просто переносять на італійський ґрунт провідні досягнення світової музики, пристосовуючи їх до власної ментальності та наділяючи національними рисами, а стають співтворцями нового, пропонуючи власне оригінальне бачення сучаної їм музики. В даний період можна говорити про італійську музику вже не як про своєрідне, самодостатнє, але відокремлене явище, а як про повноцінний та самостійний компонент - органічну складову світової музичної культури.
Вже на кінець 40-х початок 50-х років Італія опиняється в центрі європейських музичних подій. В 1949 році вона проводить фестиваль Міжнародної Асоціації Сучасної Музики, в 1950 році в Мілані проходить Додекафонний конгрес, а в 1954 році в Римі відбувається Міжнародне засідання на тему "Музика ХХ століття". Варто згадати і Фестиваль сучасної музики у Венеції, що проходив кожних два роки і збирав провідних діячів тогочасної музичної Європи.
Роль культурної та музичної столиці Італії у другій половині ХХ ст. бере на себе Мілан. На середину 50-х рр. припадає ряд ініціатив та нововведень, що збирають в цьому місті, котре здавна слугувало містком до Європи, цвіт музичної Італії. В 1955 р. при міланському центрі Італійського радіо і телебачення (RAI) засновується Фонологічна Студія (звукозапису) - перша в Італії студія електронної музики. Заслуга її створення належить Б.Мадерні та Л. Беріо - піонерам італійського музичного аванґарду. Поряд з практичними вимогами радіо-, теле- та кінопродукції метою студії було надання можливості нових виразових пошуків "музикантам, котрі воліють розширити сферу музичної діяльності через застосування нових звукових засобів" [83, 108]. При цьому, Б.Мадерна і Л.Беріо прагнули запропонувати певний синтез досвіду електронних пошуків на студіях Кельну (WDR), Парижу (RTF) та Нью-Йорку (Columbia University). Вже перші зразки електронної музики, створеної на Міланській студії хоча і враховують досвід роботи Кельнської студії, виказують автономність італійських композиторів, котрі, дотримуючись більшої свободи як у залученні тембрових матеріалів, так і в серіальній обробці, обирають центральну лінію стосовно до "конкретизму" французів (П.Шеффер, П.Анрі) та "електронного пуризму" німців (Реєр, Г.Аймерт, К.Штокгаузен). Передусім, це твори Б.Мадерни та Л.Беріо, але зі студією співпрацювали й інші італійські та зарубіжні композитори: Л.Ноно, Дж.Мандзоні (Manzoni), А.Клєменті (Clementi), Ф.Донатоні (Donatoni), Н.Кастільоні (Castiglioni), А.Пуссер, Дж.Кейдж та ін.
Б.Мадерні і Л.Беріо належить також ідея проведення в Мілані Музичних зустрічей (з 1956 по 1960 р.), що за прикладом Дармштадських курсів мали на меті створення і розповсюдження нової і найновішої музики. Був організований цикл концертів (з творами А.Веберна, К.Штокгаузена, П.Булєза, А.Пуссера, М.Фельдмана, Л.Беріо, Ф.Донатоні, А.Клєменті та ін.), електронної музики, видано чотири номери одноіменного журналу.
До 1955 року відноситься і поява в Мілані нового оперного залу, названого Піккола Скала (Piccola Scala). Відкритий за ініціативою оперного театру Ла Скала (La Scala), він був призначений для постановок камерних опер - жанру, що приваблював багатьох тогочасних композиторів, котрі вбачали в ньому можливість емансипації від великої романтичної опери. Надаючи неабиякої ваги відновленню оперного репертуару XVIII та комічної опери початку ХІХ ст., новий театр робить акцент, насамперед, на камерну оперу ХХ ст., репрезентуючи практично всі кращі сучасні зразки цього жанру незалежно від стилю і напрямку (що нетипово для тогочасних театрів, котрі, здебільшого, спеціалізувались на постановці більш традиційного або ж новаторського репертуару). Серед зарубіжних опер ХХ ст. варто згадати постановки Історії солдата І.Стравинського, Тригрошової опери К.Вайля, Ваш Фауст А.Пуссера, з італійських авторів найчастіше зустрічаються прізвища Ф.Маліп'єро (опери Герої Бонавентури, Один з десяти), Н.Роти (Флорентійський солом'яний капелюх), Ф.Тесті (Готель бідних), В.Буккі (Ніч в раю), Л.Чайлі (Було заборонено), Р.Росселліні (Мова квітів), а також Л.Беріо (Прохід), Дж.Мандзоні (Атомна смерть), Б.Мадерни (Сатирикон), С.Шяріно (Амур і Психея, Лоенґрін).
Серед інших нових театральних ініціатив 50-х років слід вказати на діяльність римської асоціації Амфіпарнас (Anfiparnaso, створена в 1950 році), метою якої було стимулювати створення нових творів в жанрі камерної опери, а також відродити і привернути увагу до окремих несправедливо забутих опер минулого. За єдиний рік діяльності асоціації (ліквідована з економічних причин) були поставлені "гармонічна комедія" композитора XVI ст. Ораціо Веккі Амфіпарнас (звідси й назва асоціації), Турок в Італії Дж.Россіні, Смерть повітря Ґ.Петрассі, Переможений тенор В.Томмазіні, священне дійство Іова Л.Далляпікколи.
В 1950 році відновлює свою діяльність (після восьмирічної перерви) і Берґамський театр новинок (Teatro delle Novita), що відзначаєт