Вы здесь

Зовнішньополітичні чинники врегулювання Придністровського конфлікту.

Автор: 
Петрова Ірина Вікторівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001226
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВИТОКИ ТА ДИНАМІКА ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ
2.1. Історико-політичні та соціально-економічні передумови появи конфліктогенної ситуації в Придністров'ї
Для того, щоб чітко уявити собі витоки Придністровського конфлікту, необхідно звернутися до історії регіону, минулого етносів, які проживали і проживають на його території, вивчити процес формування їх політичної культури, соціально-економічного статусу та зовнішньополітичних орієнтацій. І тоді конфлікт, що виник на Дністрі, можна розглядати в різноманітних ракурсах: міжнародному, політичному, правовому, соціальному, етнічному, економічному [301]. Ми намагатимемось проаналізувати кожен з них.
В історії Придністров'я виділяються декілька періодів, які відігравали важливу роль у формуванні й розвитку етносів, які проживають на цій території. Слід зазначити, що особливий інтерес для визначення витоків впливу зовнішньополітичних чинників на виникнення Придністровського конфлікту викликають події кінця ХVIII ст., а саме входження території сучасного Придністров'я до складу Російської імперії. Так, відповідно до Ясської угоди 1791 р., до Росії була приєднана територія Нижнього Придністров'я, а після другого розподілу Польщі - землі північніше р. Ягорлик.
Регіон почав заселятися молдавським населенням. Молдавські бояри, які служили на стороні Росії, у нагороду отримали запустілі землі лівобережного Придністров'я. На цих землях також поселялися українські селяни - втікачі від кріпацтва. Крім цього, з дозволу влади земля роздавалася німцям, болгарам та іншим колоністам з-за кордону [182, с. 47].
У ці ж часи розпочалося будівництво укріпленої лінії вздовж Дністра. Неподалік від турецької фортеці Бендери, відповідно до плану О.Суворова, була побудована фортеця Середня, а навколо неї швидко виросло поселення, якому Катерина II дала назву Тирасполь (місто на Дністрі). За національним складом на цій території проживали: молдовани - 32%, українці - 43%, росіяни - 7%, німці - 10%, болгари - 5%, інші національності - близько 3% [373, с. 263]. У таких умовах інтенсивно проходили процеси взаємної асиміляції етнокультурних груп, запозичення традицій, відбувався обмін історичним досвідом різних народів.
Бурхливі політичні події початку ХХ ст., пов'язані в першу чергу з Лютневою революцією та Жовтневим більшовицьким переворотом 1917 р., відгукнулись і в Бессарабії. У губернії було сформовано Сфатул Церій (Раду країни), структуру якого визначало представництво за національним критерієм. Декларацією Сфатул Церій від 2 грудня 1917 р. було проголошено створення Молдавської Народної Республіки (МНР). Слід зазначити, що в цей період у Придністров'ї можна констатувати панування безвладдя або багатовладдя. На володіння монополією на владу на цій території претендували Сфатул Церій, який закликав лівобережних молдаван приєднатись до МНР, Центральна Рада та УРР. На початку 1918 р. в Тирасполі та Бендерах були утворені Військово-революційні комітети для "охорони революції і з метою передачі влади Радам" [99, с. 84], що дозволило пізніше Радянській владі вести мову про "відновлення" своєї влади на цій території.
В той же час, розвал російського фронту і стихійна демобілізація російської армії відкрили шлях для введення в Бессарабію румунських військ. В умовах відкритого конфлікту з РНК 27 березня 1918 р. Сфатул Церій проголосував за об'єднання Бессарабії і Румунії [452, р. 243].
Реакція російської сторони на зміну статусу Бессарабії з самого початку була різко негативною. У ноті протесту російського уряду від 18 квітня 1918 р. на адресу Ради міністрів Румунії підкреслювалось, що на основі рішення Сфатул Церій вважати Бессарабію "невід'ємною частиною Румунського королівства є не тільки викликом Російській Федеративній Радянській Республіці, але й кричущим порушенням (...) угоди з Росією про очищення впродовж 2-х місяців Бессарабії". У ноті вперше порушувалося питання про те, що дії Сфатул Церій і румунського уряду "позбавлені будь-якої міжнародно-правової сили" [109, с. 72]. Не погоджувалась з приєднанням Бессарабії до Румунії й Українська Народна Республіка. З приводу цієї кишинівської події відбулося засідання Центральної Ради, яка, не визнаючи рішення Сфатул Церій від 27 березня, висловила протест румунському уряду [76, с. 182; 126, с. 172; 306, с. 200].
Дуже важливим для розуміння природи негативного ставлення придністровців до румунів, що й стало однією з причин конфлікту, є розгляд подій 1918 р. у м.Бендери, а саме його окупація Румунією. Під час перебування міста під юрисдикцією румунської влади нею були застосовані репресії, які стосувались не тільки політичних діячів, але й жінок та дітей. Апофеозом панування румунського окупаційного режиму в Бендерах були події біля "Чорного паркану", під час яких було розстріляно більш ніж п'ять тисяч жителів [179, с. 33]. Пам'ять про ці події й дотепер збереглась серед бендерчан.
Разом з тим потрібно зауважити, що ціла низка обставин та міркувань геополітичного характеру призвела до того, що акт приєднання Бессарабії до Румунії був визнаний рядом впливових держав, через що й виникло так зване "бессарабське питання". Його розв'язання радянське керівництво бачило у поверненні Бессарабії до складу Радянської Росії (СРСР). Радянська дипломатія вела активну боротьбу за повернення Бессарабії протягом багатьох років. На радянсько-румунській конференції у Відні (27.03 - 2.04.1924 р.) було заявлено, що уряд СРСР розглядає окупацію Бессарабії у 1918 р. румунськими військами як насильницьке загарбання цієї області [148, с. 164-165].
Вичерпавши дипломатичні способи відстоювання своєї позиції на міжнародній арені (на Віденській конференції румунська делегація відмовилася включати до порядку денного питання про проведення на території Бессарабії плебісциту [233, с. 197-216]) радянський уряд з липня 1924 р. за вказівкою Сталіна розпочинає активну роботу зі створення державності молдавського народу. Слід відзначити, що цей процес має безпосереднє відношення до України, оскільки вона