Вы здесь

Діалог: соціокомунікативні та дискурсивні аспекти

Автор: 
Чорба Олена Павлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001257
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДІАЛОГ І ДИСКУРС: ОСОБЛИВОСТІ СТУКТУРНЫХ І ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СПІВВІДНОШЕНЬ

2.1. Сутнісна характеристика понять діалогу і дискурсу
В історико-філософському огляді ми простежили етапи формування діалогу від форми викладу до предмету сучасних досліджень філософії, культурології, соціології, психології й інших гуманітарних наук. Ми показали, що піковий період у дослідженні проблеми діалогу наступив у ХХ столітті.
Однак, незважаючи на те, що протягом століття діалог був предметом найглибшого філософського вивчення, у довідковій літературі донедавна цей термін мав переважно літературне значення. Але як філософський термін діалог почав виділятися тільки в останні кілька років. "Словник іноземних слів" протягом 60 - 80-х рр. вказує тільки прямі значення терміну "діалог": 1) "розмова між двома чи декількома особами; основна форма мовної організації драматичного твору"; 2) "літературний твір, написаний у формі діалогу" [74, с. 116]. Переносне значення, додане до згаданих двох, з'являється лише в 1993 р. у "Сучасному словнику іноземних слів": "переговори, вільний обмін думками між двома сторонами, країнами" [75, с. 108].
Дійсно, починаючи з 90-х років ХХ століття словники, довідники й енциклопедії визначають діалог ширше, з урахуванням діалогічної теорії М. Бахтіна і його послідовників. У лінгвістичному енциклопедичному словнику (1990 р.) діалог визначається як "форма мови, що складається в обміні висловленнями-репліками, на мовний склад яких впливає безпосереднє сприйняття, що активізує роль адресата в мовній діяльності адресанта. Для діалогічної мови типовою є змістовний (питання/відповідь, згода/заперечення) і конструктивний зв'язок реплік" [61, с. 135]. Таке визначення включає не тільки наявність адресата й адресанта, формальну і змістовну єдність реплік, але і відображає процес формування мовного складу висловлення адресанта під впливом адресата.
Ще одне визначення засноване на філософії діалогу М. Бубера і теорії відкритого діалогу Д. Бома [31; 57]: "Діалог - це особлива форма спілкування з можливістю удосконалювання процесів спільного пізнання, координації дій серед колективів і досягнення справжніх соціальних змін". Це визначення представлене в дусі соціального конструктивізму. У Новітньому філософському словнику, виданому в Мінську в 1999 році, діалог розуміється як "...інформативна й екзистенціальна взаємодія між сторонами, за допомогою якої відбувається розуміння" [76, с. 229].
Подібне модифіковане розуміння діалогу в довідковій літературі підкреслює актуальність проблеми діалогу не тільки в середовищі гуманітарних дослідників, але й у соціальному середовищі. Діалог стає все більш всеосяжним, діалогічні принципи застосовуються як у теорії міжособистісних відносин, так і в політико-економічних переговорах, і в остаточному підсумку він розуміється як принцип взаємин між релігіями і культурами.
Найважливішим у діалозі є те, що він, в рамках взаємної зацікавленості, сприяє постійному формуванню особистості і вважається здійсненим при умові, що учасники стали іншими.
Це відбувається в такий спосіб. Людина висловлює свою думку, у цей час Інший цілком вникає в суть його слів, потім він розчиняється в Іншому на період його висловлення. Саме тоді, коли людина повертається у свою суб'єктивність, вона є особистістю для співрозмовника. Таким чином, людина визнає цінність Іншого саме тому, що він Інший і усвідомлює його право на власну точку зору.
У такому діалозі можливі три сценарії його завершення. По-перше, приймаючи частково чи цілком позицію Іншого, людина окреслює свою позицію в полі змістів. По-друге, людина не приймає його позицію, ще більше затверджуючись в істинності своєї думки, адже протиборство точок зору в процесі діалогу веде до кристалізації ідей, що відстоюються. По-третє, у ході діалогу народжується нове розуміння змісту, і на правах співавтора людина його приймає. В усіх випадках діалог вважається здійсненим, тому що учасники стають іншими, навіть якщо один з учасників не прийняв думку Іншого, адже дійсний діалог складається в постійному повторному огляді досконалості системи думок кожного зі співрозмовників.
Отже, подібний діалог приводить учасників до творчого збагачення, тому що вони не тільки нічого не втрачають, а здобувають, і в цьому складається істотне розходження між обміном ідеями й обміном товарами. Змістовний діалог сприяє тому, що учасники зберігають і збільшують свій духовний і інтелектуальний потенціал.
Таким чином, ми визначаємо діалог як всеосяжний процес зацікавленої взаємодії людей шляхом обґрунтування своїх значеннєвих позицій і сприйняття інших способів міркування, що веде до їх творчого збагачення і зміни.
Поняття дискурсу займає особливе місце в сучасних дослідженнях діалогу. Багато в чому це пов'язано з постмодерністськими цінностями, зокрема:
* відмовлення від поділу культур на розвинені і нерозвинені, прогресивні і архаїчні, цивілізовані і нецивілізовані, тому що кожна культура повинна оцінюватися в системі координат, властивих їй самій, а не абстрактної зовнішньої моделі, що претендує на істину в останній інстанції;
* відмова від істини, що породила плюралізм, що стала реальною і загальновизнаною ознакою соціального життя.
Ці цінності практично не залишають місце монологу в сучасній соціальній комунікації. Більш того, діалог стає цікавим для дослідження саме як форма дискурсу.
Співвідношення цих понять відкриває нові грані у вивченні комунікативних зв'язків. І діалог і дискурс являють собою різновид будь-якого комунікативного акту. За своїм змістом термін "діалог" близький терміну "дискурс", але традиції вживання цих термінів різні. Змістовно важливими відмінностями між ними є те, що "діалог" в великій мірі підкреслює інтерактивний характер використання мови, тоді як термін "дискурс" використовується для відображення включення спілкування в соціальний контекст. За висловом Н.Д. Арутюнової, "дискурс - це мова, зан