Вы здесь

Українська радикальна партія - Українська соціалістично-радикальна партія: ідеологія, організація, політика (1918-1939 рр.).

Автор: 
Міщук Мар\'яна Богданівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U001435
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
ІДЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ – УКРАЇНСЬКОЇ
СОЦІАЛІСТИЧНО-РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ
2.1. Національно-державницька програма УРП-УСРП
Основою діяльності будь-якої політичної партії, за визначенням Р. Міхельса, є
її програма [488, с. 329]. Саме вона визначає та формує стратегію і тактику
партії, що декларуються у програмних документах, політичних заявах.
На аналогічних позиціях трактування значення політичної програми в 20 – 30 рр.
XX ст. стояли й діячі УРП-УСРП: “Душею кожної здорової політичної організації є
її програма. ... вона є тим ідейним цементом, який єднає всіх членів в єдине
суспільне тіло” [135 , с. 2]. Наявність упорядкованої програми, відповідно до
поглядів одного з активних діячів соціалістично-радикальної партії М. Стахіва,
є тією ознакою, яка відрізняє розвинену політичну партію від примітивної [510 ,
с. 18].
Політична програма охоплює всі сфери суспільного життя. Та її найвагомішим
напрямком є національно-державна політика. Державність, суверенітет та
соборність, як основні постулати української національно-державницької ідеї,
були включені й в програму УРП-УСРП, ставши, поряд із вимогою соціального
визволення, домінуючими засадами діяльності її членів упродовж усього періоду
існування партії. Поняття “держава” радикали визначали наступним чином:
“Найсильніша організація, яка в даній хвилі існує на даній території, та
об’єднує населення для всесторонньої діяльності” [300, с. 4-5]. Члени УРП-УСРП
були твердо переконані в тому, що “держава є конечна для нашої нації”, бо
“повне свобідне національне життя нашого народу можливе тільки у своїй
независимій державі” [156, с. 1-2]. Саме тому тільки в українській державі мала
б громадськість бачити свій ідеал. Держава, за задумом радикалів, мала стати
тією основою, де б мали змогу реалізувати природні, соціальні, матеріальні та
духовні потреби члени українського суспільства.
У програмі УРП-УСРП було скристалізовано велику філософію всеукраїнського
відродження [181, c. 3]. По-справжньому конструктивна ідеологія членів партії
відповідала тогочасним життєвим реаліям, опиралась на досягнення науки та була
спрямована на досягнення господарської, національно-політичної та культурної
свобод українського працюючого люду [306, c. 50].
Виступивши, насамперед, в обороні господарських інтересів селянства радикали у
своїй діяльності не оминали й національно-політичних та культурних проблем.
Вони першими відкрито назвали свою партію “українською”, продемонструвавши, тим
самим, своє прагнення до національного самовизначення українського народу.
Перша програма Української радикальної партії базувалась, головним чином, на
ідеології французького соціалізму, зміненій відповідно до особливостей
суспільно-політичного розвитку Східної Галичини. “Програма мінімум” містила
перелік реформ, які на думку авторів мали б запобігти швидкій пролетаризації
села, що, у свою чергу, власне й характеризує її як народницьку [467, c. 39]. І
якщо в цій програмі радикали вимагали автономії повітів, країв, то вже на
четвертому партійному з’їзді, який проходив 29 грудня 1895 р. у Львові їх
національна політика була доповнена положенням про державну самостійність
України. Незважаючи на те, що політичну самостійність українського народу
партія розглядала як стратегічну мету, у постанові з’їзду було переконливо
відзначено, що здійснення усіх соціалістичних ідеалів радикальної партії
“можливе тільки при повній політичній самостійности руско-українського народу і
повнім праві єго рішати самому ві всїх справах єго дотикаючих ” [94, c. 1]. Це,
а також той факт, що ще в 1880 році Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та
Михайло Павлик обґрунтували потребу досягнення державної самостійності України
дало реальні підстави членам УРП-УСРП у 1933 р. заявляти таке: “Ми, українські
соціалісти-радикали, можемо бути як раз горді на це, що то наші духовні
провідники перші підняли справу повної державної самостійності України ..., й
саме слово державна самостійність походить від них” [224, с. 2].
У своїй політичній програмі від 1904 р. радикали констатували: “Партія певна,
що здійснити всі її соціяльні ідеали можна буде тільки при повній политичній
самостійності українського народу і необмеженому праві його рішати самому у
всіх справах, які його торкаються” [92, c. 5]. Крім того, вже чіткіше
простежується класовий характер партії, а також вказується на те, що визволення
українських працюючих людей прийде разом із визволенням людей інших культурних
народів (використано положення К. Маркса про всесвітню соціалістичну
революцію). Однак, разом з тим, варто відзначити й те, що члени радикальної
партії в основу своєї ідеології поклали не повне наслідування німецьких
соціалістичних програм, а, у першу чергу, захист головних потреб українських
працюючих людей.
Галицькі радикали, як зазначав К. Коберський “були тверезі реалісти в оцінці
господарського становища селянства і горячі романтики, коли доказували природне
право працюючих людей на землю і на свою працю” [448, c. 20].
Після утворення ЗУНР в редакційній статті “Народу” “Наші завдання на найблищу
пору” було сформульовано проблеми, які вимагали негайного розв’язання: “Наші
найважливіші завдання в теперішню хвилю це будівництво нашої держави та
розвязка земельного питання. Без нашої держави нема розвязки земельного
питання. На кожному місці в інтересі селянських мас мусимо обстоювати перед
всім самостійність держави як перше услівя нашого державного життя. Найкращим
устроєм держави, що допускає селянські маси до голосу в правління державою,
вважаємо республіканський устрій держави з виборним президентом республики на
чолі і п