Вы здесь

О.П.Довженко - педагог. Творчий пошук і метод

Автор: 
Безручко Олександр Вікторович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001524
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АВТОРСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ МЕТОД ДОВЖЕНКА: РЕЖИСЕРСЬКА ЛАБОРАТОРІЯ ПРИ КИЇВСЬКІЙ КІНОФАБРИЦІ
2.1. Введення в кінематограф

У 1934 році розпочалося реформування кіноосвіти у Радянському Союзі - спочатку ВДІК, а потім і КДІК змінили форму навчання кінорежисерів. Замість режисерського факультету при інституті, куди могли потрапити випускники шкіл і робфаків, було відкрито Режисерську академію (РА) у Москві та Вищі кінорежисерські курси (ВКРК) у Києві, куди могли потрапити навчатися лише люди із вищою освітою і трьохрічним стажем творчої роботи.
Одним із чинників реформи кіноосвіти в середині тридцятих років була розробка і впровадження у життя концепції заснування кінематографічного міста, так званого "радянського Голівуду", із розвиненою інфраструктурою і замкненим циклом виробництва [193, с.74]. Про важливість цього проекту може свідчити той факт, що Довженко навіть перервав своє лікування в Сочі, аби взяти участь в комісії, яка розробляла можливість виникнення кіноміста [47, арк.1].
Для рекордної кількості зйомок високоідейних фільмів і нормального функціонування інфраструктури "Радянського Голівуду" була необхідна велика кількість висококваліфікованих спеціалістів: "Перша черга кіноміста вимагатиме 110 режисерів, 110 асистентів" [145].
О.Довженко брав активну участь в обговоренні цього питання: "Торкнуся проблеми кадрів. Я говорив, що для того, щоб зробити більше фільмів, потрібно багато режисерів, а для того, щоб зробити ще більше фільмів - потрібно ще більше режисерів. І ось цих режисерів немає. Тим часом, режисерський матеріал, люди, що хочуть працювати, хочуть стати режисерами, їх дуже багато, але керівництво їх не знає" [43, арк.3].
Керівництво ГУКу на чолі із Б.Шумяцьким розробляло ідею перекваліфікації творчих працівників: письменників у сценаристів, театральних режисерів - у режисерів кіно. Зважаючи на гостроту сценарної проблеми, 10 квітня 1935 року на нараді письменників з композиторами, художниками і кінорежисерами, О.П.Довженко, запропонував "скоротити період перекваліфікації письменника в сценариста. Для цього я вважаю за необхідне створити при Будинку письменників чи при Будинку кіно невелику групу письменників-сценаристів і режисерів, що зайнялася б зовсім простою, але конкретною роботою" [41, арк.125] - лабораторним опануванням тонкощів кінодраматургії під керівництвом Олександра Довженка.
Не зважаючи на декларативну відмову Довженка на початку 1935 року від утвердження своєї школи ("я не претендую на утвердження якоїсь "школи". Ось чому мене часто короблять мої "послідовники". Я вважаю своєю провиною те, що раніше не сформулював своїх позицій" [188, с.201]), митець отримував багато листів із різних частин Союзу від вже досить зрілих людей, які мали гарну технічну роботу, велику зарплатню, соціальний статус, але бажали кинути все і опановувати мистецтво кіно під керівництвом Довженка [43, арк.11-12].
Характерною особливістю педагогічного методу О.Довженко було піклування про долю людей, які бажали стати його учнями, а тому майстер пропонував запроваджувати альтернативні шляхи навчального процесу - провадити пробний термін навчання "під час літньої відпустки, коли людина власне нічим не ризикує" [43, арк.12].
О.Довженко активно цікавився тонкощами навчального процесу у заснованій С.Ейзенштейном Режисерській Академії (РА) [43, арк.8]. У єдиній надрукованій лекції Олександра Довженка 1936 року можна знайти багато цікавих думок про виховання кінорежисерів. Так, зокрема, митець вважав, що процес навчання повинний бути максимально наближений до виробництва. Але це навчання не слід зводити до освоєння ремісничих прийомів кінорежисури. Професійні кінематографічні навички, які треба опанувати до початку самостійної творчої роботи, будуть необхідні молодому режисеру насамперед для того, щоб він міг повніше розкрити свою творчу індивідуальність [206, с.7].
Довженко турбувала подальша доля випускників ВДІКу та КДІКу: "Положення молоді на кінофабриці зараз з рук геть погане. І нам потрібно зробити висновки з такого положення" [41, арк.103-104]. Головною причиною поганого становища творчої молоді на кінофабриках, проблемою "загублених людей" майстер вважав відсутність перспективи творчого зросту випускників кіноінститутів: "Залишати їх у непевному становищі роками на фабриці я вважаю неприпустимим, тому що, коли людина приходить на фабрику з режисерським паспортом, через два роки він асистент, через два роки помічник режисера і потім уже не знає взагалі навіщо прийшов на виробництво. Загублена людина" [43, арк.24].
Завдяки цій активній педагогічній позиції під час зйомок фільму "Щорс" О.Довженку надали можливість знову викладати на Україні, зокрема у КДІКу. Підтвердженням цього є спогади С.Цибульник: "Нам особливо пощастило, Олександр Петрович бував на нашому курсі саме під час роботи над "Щорсом", і ми мали щасливу нагоду слухати в надзвичайно яскравій розповіді і бачити в артистичному показі самого автора епізоди майбутнього фільму" [170, с.63].
Але головною подією в педагогічній долі Олександра Довженка було відкриття на Київській кінофабриці режисерської лабораторії (РЛККФ).
У 1935 року О.Довженко відкрив у Києві, куди він приїхав з Москви для вивчення матеріалів, пов'язаних з життям і діяльністю М.Щорса власну режисерську майстерню, в яку "залучив до роботи на студії молодих режисерів, переважно діячів української театральної культури" [213, с.98].
У недрукованому раніше архівному документі вдалося розшукати розповідь майстра про передумови її створення: "Коли я був у Москві, то до мене підійшов тов. Хміль (директор Кіноінституту) і просив мене, аби я погодився викладати, вести кафедру режисерів у передбачуваній кіноакадемії у Києві. Він це запропонував, мотивуючи тим, що у Кіноінституті режисерський факультет повинен бути закритий і замість нього повинна відкритися кіноакадемія" [42, арк.1].
У КДІКу Олександру Довженку довелося б більше займатися теорією за жорстко встановленими нормами,