Вы здесь

Політична комунікація як фактор соціокультурної реінтеґрації сучасного українського суспільства

Автор: 
Ромашко Олексій Олександрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U001577
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО АСПЕКТУ УКРАЇНСЬКОЇ МАКРОІДЕНТИЧНОСТІ

2.1. Соціокультурний і політико-семантичний простір як середовище й об'єкт дискурсивних практик української влади

Основні принципи й підходи до визначення ролі політичних комунікацій у процесах сучасної соціокультурної трансформації в Україні, викладені в попередньому розділі, дозволяють уточнити й конкретизувати проблемну ситуацію, що стимулювала й направляла в певне русло дослідницький пошук дисертанта. У найбільш загальному виді вона може бути зафіксована в наступних тезах:
2004 р. ознаменував собою завершення певного етапу в пострадянського розвитку України, висунувши на перший план завдання осмислення його результатів з погляду ефективності попередніх державних стратегій целеполагания й процесів колективної самоідентифікації. Зокрема, виявилося, що "телеологія як державної, так і загалом суспільної буттєвості значної частини українського соціуму впродовж 1991-2004 рр. невпинно втрачала історичний оптимізм з причин першочергово світоглядно-орієнтаційної летаргії влади, відсутності в її головних представників логіки мислення в алгоритмах національних інтересів, ігнорування ними фундаментального принципу функціонування сучасного суспільства, який можна сформулювати таким чином: народ єднають спільні тріумфи в минулому, спільна воля в сучасному й спільні проекти на майбутнє" [190, с.81].
Драматичний хід президентської виборчої компанії ще більш рельєфно позначив факт глибоких ціннісних розколів й актуалізував проблему консолідації українського суспільства. Однак багато аспектів цивілізаціоно-орієнтаційного протистояння під час виборів штучно ініціювалися й інспірувалися політичними силами, що додало елемент конфронтаційоності у суспільну свідомість. Виступаючи на словах за єдність нації, різні групи політичних еліт нездатні створити діючий механізм соціальної інтеграції, виробити загальні ідейно-теоретичні основи державної стратегії.
Сьогодні спроби примирення колишніх і нинішніх політичних опонентів шляхом закритого (непублічного укладання різних меморандумів й угод) або відкритого (за посередництвом ЗМІ) діалогу здебільшого демонструють не побоювання політиків за долю української державної незалежності і єдності націй, а першочерговість цілей збереження або зміцнення власних позицій на владному Олімпі. Навіть при поверхнєвому аналізі змісту й форми цього діалогу впадає в очі принципова нездатність (а іноді й небажання) його учасників чути один одного й, тим більше, зрозуміти й прийняти протилежну систему цінностей.
Таким чином, події "помаранчової революції", крім інших ефектів і результатів, дали дослідникам новітньої історії України додатковий стимул для наукової рефлексії щодо характеру вітчизняних пострадянських перетворень. Вони з усією очевидністю показали нерозв'язаність багатьох завдань, пов'язаних зі становленням українського соціуму як інтегрованої, стійкої й динамічної цілісності, що упевнено прямує до демократії.
Разом з тим позначилися й деякі, не досить помітні раніше, прогалини в концептуалізації трансформаційних процесів, що відбуваються в країні. Зокрема, як ми вже відзначали, актуалізувалася потреба у використанні соціокультурної парадигми аналізу, що істотно доповнює й, почасти, що перевершує можливості інституціональних, структурно-функціональних, процедурних й інших традиційних підходів до демократичних транзитів. Чимало усталених в закордонній і вітчизняній політології уявлень про суспільство, закономірності його динаміки, співвідношення факторів суспільної інтеграції й дезінтеграції, роль традицій та інновацій в цих процесах теж вимагають суттєвого уточнення в контексті сучасних загально соціологічних підходів. Деякі з них дисертант вважає доцільним відзначити для обґрунтування власного погляду на особливості пострадянських суспільних перетворень в Україні.
Зокрема, у ряді теорій прихильників "постструктуралістскої" реконструкції соціальної теорії (П. Бурдьє, Е. Гідденс й ін.) соціальна система інтерпретується як соціальна практика, що постійно відтворюється завдяки організованої взаємодії між індивідами й групами, породженої різноманіттям їх "розрізняння". Так, на противагу рольової теорії суспільства, політичної системи й політичної культури (наприклад, у Г. Алмонда), Е. Гідденс затверджує, що "соціальні системи складаються не з ролей, а з (відтворюваних) практик". Оскільки соціальні системи мають часовий і просторовий вимір, їх можна інтерпретувати як структурні "поля", де агенти займають певні позиції по відношенню друг до друга. Соціальна позиція розуміється як соціальна ідентичність, що визначає певне коло прерогатив і зобов'язань, здійснюваних діючим суб'єктом. Відповідно до конструктивістської парадигми, ідентичності й інтереси суб'єктів не дані їм від природи, але створюються поділюваними суспільством ідеями: ними, а ніяк не фактами реального світу, детерміновані структури людських асоціацій.
Соціальні позиції постійно змінюються, трансформуються в рамках інституціоналізованих мереж взаємозв'язків, оскільки "трансформаційна здатність" є внутрішньою рисою людської дії [Цит. за:, 88, с.40]. Разом з тим будь-яке суспільство має об'єктивну тенденцію до системної інтеграції, що, на думку Е. Гідденса не є синонімом згуртованості або консенсусу. Учений проводить розрізняння між соціальною й системною інтеграцією. Соціальна інтеграція - це взаємодія між суб'єктами дії. Вона визначається як системність на особистому рівні, що припускає просторову й тимчасову соприсутність агентів взаємодії. Системна інтеграція - це взаємодія груп і колективів, що становить основу системності суспільства як цілого, суспільства як "барельєфного" утворення на тлі численних комунікативних взаємодій. Системна інтеграція, за Е. Гідденсом, здійснюється не в довільній формі особистісного спілкування, а у статечно інституціоналізованій формі.
Е. Гідденс підкреслює, що інститути - це те,