Вы здесь

Специфіка комічного у поетичній спадщині Івана Франка.

Автор: 
Грибовська Дарина Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001646
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПОЕТИЧНА САТИРА І.ФРАНКА РАННЬОГО ПЕРІОДУ: СПРОБА РЕІНТЕРПРЕТАЦІЇ
2.1. Перші сатиричні поезії і поеми
Чотири перших сатиричних поезії І.Франка, які засвідчили розрив із романтично-історичною і дещо сентиментальною тематикою збірки "Баляды и розказы", обмежені хронологічними рамками, які включають в себе період від 1876 по 1878 рр. Цей розрив був спричинений життєвими перипетіями поета. Навчання у Львові забезпечило можливість ознайомитися із тодішніми тенденціями у суспільному розвитку Європи. Молодий поет із захопленням переймає ці ідеї, відчуває потребу як суспільних змін, так і змін у першочергових завданнях літератури. Радикалізм, в якому було звинувачено поета, передбачав непримиренність із загальноприйнятими законами "сонного царства" тодішньої Галичини. І протистояти їм у мистецтві слова І.Франко почав жанром сатиричної поезії.
Питання специфіки ранніх сатиричних поезій І.Франка представлені у невеличких довідках, де з'ясовуються умови їх написання і декларується про них. Особлива увага була приділена творчості І.Франка в період 50-80-х рр. ХХ ст. в плані аналізу сатиричних поезій поета. За часів автора одним з найперших критиків поетичного доробку І.Франка вважався Гр. Цеглинський [281], який вмістив у ж. "Зоря" у 1887 р. критичні розвідки про характер і художню цінність збірки І.Франка "З вершин і низин". В ній він закинув авторові суспільну агресивність і занадто нав'язливі ідеї революційного рішення наболілих проблем. Цю думку поділяє і О.Огоновський у своїй "Історії літератури руської [української]" [149], в контексті невиправданих передчуттів "дефолту" суспільного ладу та безмежної невиправданості існування його "штатних" діячів. Критикує автор історії української літератури тогочасні ідеалістичні погляди І.Франка, говорячи про один з ранніх сатиричних творів поета - вірш "Ідеалісти", адже поет, у художньому світі, змоделював карикатуру суспільної еліти (до якої належав і літературознавець). У своєму твердженні О.Огоновський апелює до біографії молодого поета, яка вже була представлена тяжкими життєвими випробуваннями: "Коли-жъ поетъ глузувавъ изъ идеалистoвъ и про нихъ сказавъ, що они "пoдъ пнемъ перегнилымъ въ болотh гнилому вертять ся, клублять ся мовь дрoбни черяки", то дивнымъ дивомъ опинивъ ся вoнъ иногдh й самъ мhжь идеалистами, якъ втихомирилась єго зворушена душа, страждуща зъ-за лихолhтя въ житю" [149, 946]. Цим завершується аналіз цього твору. Загальну тональність, навіть специфіку жанру О.Огоновський не зазначає зовсім. Також констатується наявність у поетичному доробку твору "Дума про Маледикта Плосколоба": "Подавши поглядъ на поетичну творчoсть Ивана Франка згадуємо ... его стихотворы: "Дума про Маледикта Плосколоба" [149, 966], і зроблено переказ сюжету та думку про художню цінність Гр.Цеглинського щодо поеми "Панські жарти". Відповідно, мова про наявність сатиричної поезії І.Франка, не говорячи вже про аналіз цього естетичного роду творів, у О.Огоновського не йдеться. Вірогідно, це пов'язано з тим, що свого часу сам критик, викладач, професор Львівського університету, зазнав нищівної критики від автора. Був представлений у формі карикатури як в поетичній спадщині, так і в публікаціях І.Франка в пресі. Зокрема в найперших чотирьох сатирах автора, а також у вірші "Згідливість" з циклу "Наші чесноти".
Прямуючи від "Підручника української літератури" Ол.Дорошкевича 1924 р. [60] і до "Історії української літератури ХІХ століття (70-90-ті рр.)" за редакцією О.Д.Гнідан (том другий) 2003 р. [83], згадки про сатиричну поезію І.Франка відбуваються на рівні загальників про цикл "Оси" [83] або декількома реченнями у формі цитати акад. О.Білецького про наявність в доробку поета "третьої поетичної струни іронії й сарказму" [14]. Серед низки досліджень ХХ століття треба звернути увагу на ряд монографій, в яких є спроби аналізу ранніх сатиричних поезій автора. Найпомітнішими з них, на нашу думку, постають праці О.Білецького [14], А.Білої [12], З.Гузара [43], О.Дея [49], С.Дольницького [58], М.Євшана [65], А.Каспрука [86], Є.Кирилюка [89], Ю.Кобилецького [95], В.Корнійчука [104], Б.Лепкого [117], М.Марковського [129], О.Мороза [138], М.Присяжнюк [169], А.Халімончука [279], С.Щурата [296], Д.Якиміва [298] та ін.
І хоча практично в кожного із зазначених дослідників аналізується збірка "З вершин і низин" з її сатиричним циклом "Оси", проте тільки в роботах С.Щурата, О.Білецького, О.Мороза та А.Халімончука знаходимо рядки, присвячені першим чотирьом поетичним сатирам автора. Так, у розділі монографії С.Щурата "Рання творчість Івана Франка" під назвою "Початок формування світогляду і літературного методу" характер огляду цих творів полягав у зазначенні історії їх появи та у специфіці об'єкту сатиричного зображення, зокрема: "Для цієї нікчемної національної буржуазії, яка "любить все своє і не попустить свого", І.Франко поставився у своїх сатирах з крайньою ненавистю, зображуючи її як ренегата і ворога народних мас" [296, 181]. А в монографії О.Білецького у співавторстві з І.Бассом та О.Кисельовим "Іван Франко. Життя і творчість" зазначається, що перші сатири були надруковані у 1914 р. і їх створення ще у 1876 р. пов'язується із зламом світоглядних концепцій автора: "...Франко говорив, що першорядним завданням тогочасної поезії була нещадна боротьба з усім тим, що перешкоджало суспільно-політичному, економічному і культурному розвиткові народу. ... Відображення сучасного життя, його наболілих питань і потреб - таку мету ставить Франко перед поезією" [15, 128]. У цьому ж ключі, як-от вирішення першочергових завдань літератури та критика невідповідних до потреб часу творців, побіжно згадується й перша сатирична поема "Сон князя": "У вступі до поеми "Сон князя" поет рішуче засуджує далеку від сучасності, від інтересів народу, ворожу традиціям Шевченка творчість таких його "послідовників", які компонували сентиментальні ідилії про життя села або оспівували далеке минуле часів козаччини" [15, 128]. Отже, як бачимо, перші сатиричні поезії І.Франка не були