Вы здесь

Міфологічні парадигми художнього мислення в драматургії Лесі Українки.

Автор: 
Сулятицький Микола Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002303
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ III. Реміфологізація як вияв естетичної категорії
індивідуалізму в драматургії Лесі Українки.............................................104
Висновки...........................................................................................................139
Список використаних джерел..........................................................145
ВСТУП
Проблема міфологізму художнього мислення в українському літературознавстві ще донедавна розглядалася спорадично і не цілісно. Причиною цього було необ'єктивне, заідеологізоване ставлення до питання художності у літературі, тим паче, що і такі форми авторської свідомості, як неоромантизм чи символізм, у контексті яких найчастіше і проявляється міфологічний дискурс, відносили до художньої системи письменників із реалістичним способом відображення дійсності. Подібні оцінки стосувалися, зокрема, літературної спадщини Лесі Українки, що не могло не зашкодити сприйманню поетеси українським читачем.
Саме тому завданням нашої науки про письменство є остаточне зняття цих штучних нашарувань, звернення до аналізу особливостей творчості Лесі Українки, яка на хвилі нових віянь в українській літературі шукала оригінальних, нетрадиційних засобів у своїй художній техніці, що часто викликало нерозуміння і несприйняття у середовищі письменників-традиціоналістів. В основі індивідуальної поетики видатної української авторки належить виділити своєрідну семантику міфу, причому без розуміння цього чинника важко буде збагнути новаторство і силу Лесиного художнього слова. Через те міфопоетичні аспекти сьогодні привертають увагу багатьох вітчизняних дослідників.
Уперше про міфогенність творчості авторки "Лісової пісні" заявили ще критики початку ХХ століття, сучасники поетеси, передусім М.Євшан [37] та М.Сріблянський [103]. Аналізуючи художню самобутність поетеси, вони підкреслювали оригінальність використання та характерного "перекодування" в її драматургії світових тем, мотивів та образів, що забезпечило Лесі Українці унікальне місце серед письменників-сучасників та впритул наблизило до сфери пошуків тогочасної європейської літератури.
Наступний етап літературознавчих оглядів драматургії Лесі Українки припадає на 20-30 рр. ХХ ст., коли на хвилі відродження зріс інтерес до Лесиної творчості. Визначальними працями зарекомендували себе дослідження "Леся Українка" М.Зерова (1926) [41], "Леся Українка. Життя і творчість" М.Драй-Хмари (1926) [36], "Рання українська драма" П.Руліна (1927) [95] та інші. Спільною рисою цих досліджень є намагання у важких заідеологізованих умовах об'єктивно висвітлити творчість Лесі Українки. Вони залишаються в активі нашої науки й подосі, оскільки на базі універсальних знань авторів представили комплексний, всебічний аналіз поетики та світогляду Лесі Українки. Водночас дослідники 1920-х років дали приклад проникливого розуміння загальних літературознавчих проблем у контексті творів Лесі Українки.
Помітно спадає напруга дослідницьких пошуків і знахідок у наступну епоху. Період 30 - 50-х років мало чим збагатив лесезнавчу науку, позаяк ідеологічно-репресивна машина душила все українське з найбільшою силою. Праці А.Гозенпуда "Театр Лесі Українки" (1946) [20], О.Білецького "Леся Українка" (1951) [10] та ряд статей М. Рильського про Лесю Українку - ото майже все, що об'єктивно представляло Лесину драматургію в контексті літературознавчих досліджень.
Та вже починаючи із 60-х років, кількість наукових розвідок, присвячених творчості Лесі Українки, помітно збільшується. Поліпшується і наукова якість таких праць. Серед них варто відзначити ґрунтовні дослідження Лесиної драми О.Бабишкіна (1963) [3]; Л.Кулінської (1971) [60]; О.Ставицького (1970) [105], О.Дейча (1977) [28], Л.Дем'янівської (1984) [30] та інші. Було захищено ряд дисертацій з проблем драматургії Лесі Українки, як-от "Драматическая поэма Леси Украинки "В пуще" (1959) О.Ставицького [104], "Драматическая поэма Леси Украинки "Кассандра" и ее место в идейно-эстетической в украинской литературе начала ХХ века" Л. Кочубей (1968) [51], "Драма Леси Украинки "Каменный властелин"" Л.Полушкіної (1969) [30] та інші. Однак і в цих студіях позначилася ідеологічна зашореність та неможливість комплексно представити Лесину творчість у сфері драматургії.
Вагомим внеском у розвиток лесезнавчих студій була активна дослідницька робота українських літературознавців в еміграції. Історико-літературний аспект дослідження творчості Лесі Українки своєрідно виявлений у працях "Жрекиня Бога, нікому не відомого в країні" (1959) Д.Донцова [33], "До роковин Лесі Українки" (1962) Є.Маланюка [68]. Ці автори наголошували на ідеологічній площині творчості, відповідаючи тим самим на фальсифікації та надужиття радянських дослідників. Проте варто пам'ятати, що Д.Донцов, наприклад, звернувся до аналізу Лесиного індивідуалізму та неоромантизму, вважаючи поетесу однією з перших, хто почав культивувати в українській літературі ці типи художньої свідомості.
У подібному ключі дослідження поетики художньої свідомості Лесі Українки, виокремлення оригінальних, специфічних рис її мистецького світу, що вирізняє її з-поміж інших письменників, спрямували свої літературознавчі розробки Ю.Бойко "Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання" [11, с.110-161] та Р.Задеснянський "Творчість Лесі Українки" [39], Р.Кухар "Модерністичні визвуки у драматичній творчості Лесі Українки" [62]. Оригінально інтерпрeтує феномен трагічного як присутній елемент поетики Лесі Українки-письменника Д.Козій у дослідженні "Форми трагізму у Лесі Українки" [47], а чи не найуніверсальнішою працею зарекомендувало себе дослідження П.Одарченка "Леся Українка" [80], що складається із низки статей, які вже у 1994 році вийшли окремою монографією.
В останні роки увагу літературознавців привернула власне проблема поетики драми Лесі Українки, питання жанру, композиції, типів художнього мислення, як-от неоромантизм, символізм чи модернізм узагалі. Так, дослідженню міфологічного дискурсу у творчос