Вы здесь

Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття

Автор: 
Куриленко Ірина Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U002509
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Художня модель буття в інтелектуальній романістиці В. Підмогильного

В. Підмогильному органічно властиве екзистенціальне мислення. Слушною видається думка В. Шевчука про те, що не лише в інтелектуальних романах "Місто", "Невеличка драма", а й у всій творчості митця відчутні екзистенціальні мотиви (самотність, відчуженість, абсурдність людської екзистенції; жах, відчай, відчуття трагедійності буття; пошук власної есенційності; усвідомлення конечності людського існування тощо): є вони "В епідемічному бараці" (1920), й у "Військовому літуні" (1924), й у "Третій революції" (1925), й у "Проблемі хліба" (1927) та ін. [292, с. 354-356]. Ґенеза екзистенціального мислення вбачається, по-перше, у можливому впливі ідей західноєвропейських філософів-екзистенціалістів, зосібна С. Кіркеґора, М. де Унамуно, М. Гайдеґґера та ін., які були надзвичайно популярними на початку ХХ століття; по-друге, в національному закоріненні екзистенціального світобачення письменника (найглибшими у цьому аспекті постають зв'язки з ідеями Г. Сковороди, П. Юркевича, Лесі Українки, які були надто близькими до постулатів філософії екзистенціалізму). Утім, незважаючи на екзистенціальне світобачення, яке має передусім національну культурну традицію, не можна заперечувати ідейної близькості творів В. Підмогильного з творами пізніших західноєвропейських письменників, яких вважають "справжніми" екзистенціалістами (К. Ясперс, Ж.П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар та ін.). У своїй концепції художнього освоєння світу, осмислення буття український письменник, як і зарубіжні філософи-екзистенціалісти, також приймає за відправну точку саме таку особистість, яка шукає виходу з абсурдного середовища у відчуженості від світу, самоізоляції, зосередженні на своєму внутрішньому "Я", в ескапізмі. Для нього, як і для екзистенціалістів, люди принципово самотні, замкнуті, приречені на взаємне непорозуміння. І хоч кожна людина - цілий світ, однак ці світи ("макрокосм" і "мікрокосм") співіснують автономно, майже не сполучаючись один із одним, а спілкування між людьми можливе лише поверхове. Так, внутрішнім ядром обох аналізованих романів В. Підмогильного, навколо якого розгортаються сюжетні колізії, є засадничий для філософії екзистенціалізму модус існування (екзистенції), що ототожнюється з індивідуальним переживанням людини, яка, будучи закинутою у вир ірраціонального, недоступного розумові буття, шукає у ньому свою сутність (есенційність). На думку багатьох філософів-екзистенціалістів, для повного осягнення справжнього сенсу свого існування людина повинна пройти три стадії самопізнання й самоутвердження: етап відчуття "вкинутості" у цей світ і "покинутості" в ньому; етап "межової ситуації" - усвідомлення конфлікту зі світом та свого невдоволення, що й приводить до самоаналізу, пізнання та вибору власних життєвих вартостей, і етап вільного та свідомого вибору дотримуватися цих вартостей у власному житті. На першій стадії людина незадоволена відсутністю повноти свого існування, і якщо вона хоче бути справді собою, то перед нею відкриваються дві перспективи: вибір "автентичного" або "неавтентичного" буття. Намагання досягти своєї автентичності - основна мета в житті героїв В. Підмогильного, бо людська екзистенція має сенс тоді, коли людина вибирає власні можливості й відповідає за результати вільного вибору і власної свободи.

2.1. Філософія людської екзистенції в романі "Місто"

Екзистенціальна інтерпретація художнього тексту може здійснюватися кількома шляхами. Один із найпродуктивніших вбачається в дескрипції та аналізі специфічних екзистенціальних модусів, котрі є реаліями як суто філософського, так і художнього дискурсу. Зазначимо, що екзистенціальна філософічність роману "Місто" В. Підмогильного проявляється крізь призму релевантних бінарних опозицій тексту: "свого" / "чужого", духовного / тілесного, раціонального / ірраціонального, або аполлонівського / діонісійського начал людської екзистенції. На наявність цих опозицій у "Місті" вказують перш за все два епіграфи, в яких акумулюється стрижнева сутність аналізованого твору, бо добір епіграфа, як відомо, характеризує стиль мислення автора твору: 1) "Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина - людина їсть і п'є, як тварина вона множиться і як тварина - викидає; як янгол - вона має розум, як янгол - ходить просто і як янгол - священною мовою розмовляє" (Талмуд. Трактат. Авот); 2) "Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?" (А. Франс. Таїс) [207, с. 21]. Як бачимо, в обох епіграфах підкреслена думка про протистояння духовного (янгольського) / тілесного (тваринного) начал людської екзистенції. Унаслідок синтезу цих протилежностей внутрішнє "Я" будь-якої людини завжди перебуває в страху й розпачі, внаслідок чого виникає запитання: як мені, суб'єкту, що існує тілесно, стати тим, ким я є духовно. І справді, людина існує, здавалося б, так, як існує будь-яка біологічна істота, - тілесно (та ж вона і справді так існує). Але її тілесністю (на відміну від біологічних природних феноменів), не вичерпується її реальний зміст; більше того, тілесне (природне) існування людини не виражає її специфічної (особистісно-духовної) сутності. Отже, мова йде про вічну боротьбу духовного / тілесного начал у межах людської екзистенції, яка постійно перебуває в складних пошуках сутності власного буття, що характеризується внутрішнім роздвоєнням особистості.
Розвиток означених бінарних опозицій починається буквально з перших рядків твору: "Здавалося, далі пливти нема куди. Спереду Дніпро мов спинився в несподіваній затоці, оточений праворуч, ліворуч і просто зелено-жовтими передосінніми берегами. Але пароплав раптом звернув, і довга спокійна смуга річки протяглася далі до ледве помітних пагорків на обрії" [207, с. 17]. Так на початку роману вибудовується певний символічний образ - образ ріки, який у контексті міфологічних уявлень людства трактується як своєрідна межа (кордон) між двома світами [233, с. 406], що втілені в даному