Вы здесь

"Поезія В. Стуса: художня семантика та структура (на матеріалі збірки "Палімпсести")"

Автор: 
Савчук Григорій Олегович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U002583
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПРЕДМЕТНИЙ СВІТ ЗБІРКИ „ПАЛІМПСЕСТИ”
2.1. Предметний світ у семантичній структурі поезій зі збірки „Палімпсести”
Зорові образи в літературі мають виняткове значення, а зображення предметного
світу зближує письменників та живописців. У романтизмі навіть виникла окрема
живописна структурна тенденція – поруч зі сповідальною [140, с. 27]. Яскравий
приклад поєднання поета і живописця – геній Т. Шевченка. У західноєвропейській
поезії поетами-художниками виступають В. Гюго, Й. Ґете, В. Моріс, М. Даутендай
та ін. Подібних прикладів можна навести багато, оскільки природна обдарованість
людини часто проявляє себе одразу в кількох видах мистецтва. У талановитих
людей спостерігається підвищена асоціативність образного мислення, відчутнішими
є зв’язки між звуком, кольором, запахом і дотиком, які виливаються у явище
синестезії в літературі, їм притаманна особлива пам’ять подробиць, отриманих
через різні рецептори.
Усе це властиве і В. Стусу, про що свідчать як тексти його поезій, так і
епістолярій. Враження В. Стуса, пов’язані із зоровим сприйняттям дійсності, він
називає видіннями або „сніннями”, „привиддями” [198, с. 54]. На наш погляд, до
факту наявності видінь треба підійти критично, тому що ми не можемо бути
впевненими, якими за природою були видіння В. Стуса. Це сфера досліджень
психологів. Крім того, сам поет проводив межу між своїм існуванням у табірних
умовах і поетичною творчістю. У листі до дружини він відзначав: „І, признатися,
вже чую, як з’явилася якась добра шпара межи мною і тим, що пишеться”
[198, с. 437]. Втім, сказане не виключає можливості використання поняття
видіння, або візія, в науковому дискурсі. Деякі дослідники творчості В. Стуса
вживають цей термін, хоч і не витлумачуючи його сутності ( [138, с. 11],
[204, с. 312], [233, с. 4] ). Варто триматися такої стратегії, вважаючи поняття
видіння близьким до понять фантазія і уява, що лежать в основі всіх видів
мистецтва.
Отже, термін „візія” можна застосовувати при аналізі предметного світу і
образів-символів „Палімпсестів” В. Стуса, але з одним доповненням. Крім видінь,
тобто образів, які В. Стус побачив унутрішнім зором, у „Палімпсестах”
зустрінемо також реалії, які поет спостерігав щодня і тому не мав потреби
звертатися за ними до власної уяви. Згадана збірка містить твори, написані між
1971 – 1977 роками. У „Палімпсести” також потрапила третина збірки „Час
творчості”, написана з 18 січня до 30 вересня 1972 року у слідчому ізоляторі.
Переважна більшість поезій створена під час ув’язнення та заслання. Логічно
було б очікувати від в’язничної лірики змалювання подробиць тюремного побуту,
табірних реалій, наприклад, наглядачів тощо. Усе це ми зустрінемо в
„Палімпсестах”, але цим предметний світ поезії В. Стуса, як буде показано далі,
не обмежується.
Предметний світ поезії В. Стуса варто класифікувати в такий спосіб:
1. Реальний предметний світ: 1) внутрішнє коло – інтер’єр камери, 2) зовнішнє
коло – побратими, наглядачі, природа.
2. Уявний предметний світ – спогади, „сніння”, видіння України, рідних,
Космосу, предметні мотиви вогню, крові, сонця тощо.
У найвужчому, внутрішньому колі предметного світу поезії В. Стуса наявні скупі
реалії тюремного життя, замкнений простір: „ Весь обшир мій – чотири на чотири.
// Куди не глянь – то мур, куток і ріг, // Всю душу з’їв цей шлак лилово-сірий,
// це плетиво заламаних доріг”[198, с. 82].
Ліричний герой перебуває посередині камери і звідси спостерігає за інтер’єром.
Простір, який його оточує, має форму квадрата. Остання обставина увиразнює
одноманітність, оскільки ця геометрична фігура має рівні боки. Квадрат у
художньому світі В. Стуса – фігура, яка символізує мікрокосм – „гнітючий
простір, що вражає обмеженістю, загостреністю форм” [221, с. 98]. У даному
контексті мікрокосм – поняття, синонімічне внутрішньому колу предметного світу
в нашій класифікації. Квадрат протиставляється колу, яке творить „образ
позитивного в навколишній дійсності: сонце, небосхили, зоря, мов горох, щоки
коханої” [221, с. 98].
У другому рядку відбито зорові враження від панорамного споглядання: ліричний
герой ніби обертається навколо своєї вісі. Повторюваність елементів інтер’єру
утворює циклічність, яка згубно впливає на психіку. Останній рядок може
тлумачитися у два способи. Перший із них прозаїчний. Можливо, йдеться про
потріскану фарбу стін, що утворює доріжки. Другий спосіб тлумачення
поетичніший. Цілком імовірною є версія про символічний зміст слова „доріг”,
який розкривається через поняття духовного шляху, долі. Словосполучення
„плетиво доріг” може вказувати на вибір життєвої дороги із безкінечної
кількості варіантів (пор. з романом Р. Баха „Єдина”), а слово „заламаних” – на
карколомність Долі, її непередбачуваність, граничну напругу. Якщо припустити як
прийнятніший другий спосіб тлумачення, то маємо дуже характерний для поезії
В. Стуса семантичний зсув – від конкретних деталей, подробиць до структурно
складної метафори, філософської категорії. Такий перехід очуднює, створює ефект
стрибку із зовнішнього опису в трансцендентне, позачасове. І все це в одному
катрені. Точна рима ріг//доріг несподівано ставить конкретну реалію і
образ-символ в один ряд; створений міцний зв’язок між ними провадить до
цілісності чотиривірша [104, с. 61].
Семантична конструкція описаного катрена повторюється у поезії „Наді мною синє
віко неба”, яка, щоправда, не піддається членуванню на строфи. Вірш починається
так:
Наді мною синє віко неба;
сіро-чорна шлакова труна
геть обшила душу. Так і треба:
вже остання лопнула струна,
вкрай напнута сподіванням...[198, с. 52]
Перехід від конкретних реалій (вікно, камера) до ст