Вы здесь

Психологізм прози Леоніда Первомайського 1960 - 70-х рр.

Автор: 
Лівицька Інна Адамівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002786
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ХАРАКТЕРІВ У РОМАНІ „ДИКИЙ МЕД”
2.1. Портрет як засіб характеротворення
У романі Л.Первомайського „Дикий мед” портрет виступає одним з найважливіших
засобів „ліплення” характеру, адже, за точним спостереженням В.Фащенка,
„портретування – це лише один із компонентів типізації. Воно може бути ледь
окресленим, переважати над іншими засобами психологізації, але у справжніх
митців завжди повґязане з концепцією персонажа в системі дійових осіб, з його
фізіогномічною ідеєю” [257, 103].
Л.Первомайський активно освоює художні закони „фізіогномічного мистецтва” [230,
36], у якому найменша форма мімічної експресії – жест, усмішка, погляд –
відтворює глибинні психічні процеси, позначає емотивну настроєність, динаміку
почуттів, і це стає суттєвою рисою психологічного аналізу автора. Саме тому
дослідження особливостей портретування героїв у романі „Дикий мед” передбачає
використання поняття „видима мова душі” [257,86], що в рамках нашого
дослідження видається більш доречним, адже містить аналіз зовнішності героїв
через жести, рухи (антирухи), міміку та фізіогноміку персонажа, що передається
або через авторський коментар, або через суб’єктивний погляд героя.
У романі Л.Первомайського „Дикий мед” натрапляємо на цілу галерею ґрунтовно
виписаних і достовірних портретів-характерів, адже твір є „густо населений
персонажами” [183, 96]. Саме концепція персонажа (його фізіогномічна ідея) і
визначає основні принципи його характеротворення в романі, адже, як помітив
В.Гейдеко, у романі Л.Первомайського „немає персонажів, які цікаві „самі по
собі”, – за кожним людським характером стоїть певний соціальний тип, риси
котрого окреслені чітко та виразно” [36]. Майже всі персонажі відзначаються
винятковими психічними ознаками, тому маємо підстави говорити про певний рівень
акцентуації (термін К.Леонгарда) характерів персонажів. За словами німецького
психолога, акцентуація – це посилення ступеня певних рис характеру, які, таким
чином, стають акцентуйованими, „мають тенденцію до переходу в патологічний
стан”, проте „акцентуйовані – це не патологічні особистості” [135,15 – 16].
Дотримуючись психологічного принципу акцентуації, Л.Первомайський створює
своєрідний каркас характеру, від якого відштовхується читач у своїх
суб’єктивних характеристиках. Простежимо, як відбувається акцентуація характеру
Варвари в романі.
Щоб окреслити сутнісні риси характеру й темпераменту Варвари, Л.Первомайський
використовує декілька оповідних планів: авторське спостереження (авторський
психологічний опис), самоаналіз героїні, характеристики інших героїв, а також
психологічний аналіз героїні через вчинки. Головним мотивом діяльності Варвари
стає прагнення до афіліації [24, 17] – її бажання завжди бути поруч з людьми,
ділити їхні біди й тривоги, приносити користь людям. Таким чином, головними
рисами її характеру стають відкритість, спонтанність та емоційність
(екстраверсійність).
Щоб показати, як ці стійкі риси характеру Варвари, що притуплялися героїнею,
навіть свідомо приглушувалася в минулому через трагічну загибель чоловіка,
стають провідними потребами, Л.Первомайський створює портрет-біографію героїні
в авторському описі: „З першого дня війни, де б вона не була, скрізь її
супроводило відчуття власної причетності не тільки до страждань мільйонів
людей, втягнутих у незмовчну водоверть подій і катастроф, що зветься війною,
але й до страждань усього світу речей, рослин і тварин, що оточують людину,
живуть і страждають, борються і перемагають або ж гинуть разом з людьми” [189,
108]. Велич Варвари – це велич землі, її неосяжність і внутрішня сила,
благородство і, водночас ніжність, краса і жіночність, беззахисність перед
безглуздою людською жорстокістю. Саме тому, напевно, головною героїнею свого
роману-балади Л.Первомайський обрав жінку й відстоював свій вибір у полеміці з
О.Твардовським [201, 313 – 314].
Варвара постає перед читачем як людина міцної сили волі, що виявляється у
швидкості вольової регуляції її поведінки. Короткий шлях від споглядання до дії
спостерігаємо в епізоді розгрому танкової дивізії підполковника Кустова, коли
під впливом сильного емоційного враження від побаченого в бінокль, Варвару
миттю „кинуло” в небезпеку бою. Ретроспекція цього моменту у свідомості героїні
лише підсилює враження від поведінки героїні як стихійної та неусвідомленої
сили, котра однак не переростає у безглузду метушню, не виходить за межі
тверезого розсудку. Саме це, напевно, дало підстави дослідникам стверджувати,
що „у розкритті характеру героїні немає суперечностей між „бути” і „здаватися”
[99, 98].
Але якщо ситуації з фотографуванням танка, рятуванням поранених, допомога
Гулояну тощо – вияви надситуативної активності [192], коли воля спонукає
героїню до неусвідомленої дії-вчинку (подвигу), то в іншому випадку – воля
героїні виконує своєрідну „гальмівну функцію”, утримуючи її від здійснення
бажаної дії [145, 384]. Передусім це стосується почуття кохання Варвари до
Лажечникова. У цьому випадку вольова регуляція поведінки героїні виявляється
розбалансованою через боротьбу різних внутрішніх мотивів: „Варварі здавалося,
що вона торжествує й оплакує перемогу над самою собою. Щастя самозречення, яке
так нелегко дається людині, щастя відмови від скарбу, який міг би збагатити
серце ціною занепаду власної гідності, сповнювало Варвару гордістю і жалем”
[189, 502].
Зображаючи роздвоєний психічний стан Варвари, Первомайський використовує
набори, за теоретичним формулюванням І. Страхова, „ситуативних портретних рис”
[230, 58], котрі передають ізохронізм антиномічних психічних станів героїні
через авторську сумарно-позначувальну форм