Вы здесь

Мова драматичних творів Володимира Винниченка у лінгвокультурному аспекті.

Автор: 
Білоус Віктор Борисович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U002870
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА УКРАЇНСЬКА МОВА В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ
Кожна мова, розвиваючись за своїми внутрішніми законами, органічно пов'язана з історією народу, який є її носієм і творцем. Фердинан де Соссюр зазначав, що "стан мови є не математичною точкою, а більш-менш тривалим проміжком часу, протягом якого сума змін залишається дуже малою.... Протягом довгого часу мова може майже не змінюватися, а потім за якихось кілька років зазнати значних змін" ?212, с.128-129?.
Розглядаючи мову як суспільне явище, варто чітко відмежовувати закони, які випливають і діють у зв'язку з системним характером мови, від різноманітних закономірностей взаємодії мови з іншими явищами суспільного життя (мова та економічний розвиток, мова й політика, мова й культура).
Проблема мови як засобу міжособистісного спілкування, синхронного опису подій у періодичній пресі та в художній літературі, накопичення інформації для передачі наступним поколінням охоплює широке коло питань не тільки суто лінґвістичних, а й суспільних, політичних, юридичних. Ці питання особливо виразно виступають на тлі етнічних, історичних, культурологічних чинників, характерних для багатомовного суспільства, зразок якого являла Російська імперія.
2.1. Соціально-економічні та політичні умови розвитку мови в 1900-1917 роках
Період 1900-1917 рр. можна назвати, хоча з певними дуже серйозними зауваженнями, епохою подій та процесів, важливих для відродження, становлення української мови, значного поширення сфер її застосування. Активізуються українські громади, зростає число популярних видань українською мовою з питань рільництва, медицини та загальноосвітнього характеру, які привчають населення таким чином до наукової мови, знайомлячи з новітньою термінологією.
Фактичній легалізації української мови в галузі гуманітарних наук сприяє діяльність заснованого в Києві 1908 року з ініціативи М.Грушевського Українського наукового товариства. Основи української журналістичної мови закладають брошури й газети першої на підросійській Україні політичної партії, РУП (заснована нелегально 1900 року). В умовах суто російськомовної православної церкви своєрідним проривом стала публікація в 1906-1911 рр. українського перекладу Євангелія. Зростання обсягу виявів культури народу його рідною мовою поставило українське питання в політичній площині, привело згодом до створення українських фракцій у Думах. І хоча вимоги тих фракцій мали здебільшого освітницький, а не виразно політичний характер, вони налякали ревнителів ідеї "єдиної неділимої" Росії привидом сепаратизму, стали основою кампанії нападів на українців та українську мову.
Поширюється боротьба проти "мазепинства", за виконання російською мовою всіх державних, політичних, культурних функцій на території "триєдиного російського народу". Імперська влада активно використовувала урядовий апарат, представників зрусифікованих кіл українського суспільства, а також чорносотенські шовіністичні організації (радикальні екстремістські угруповування), для недопущення української мови до громадського життя. Зрозумілий спротив влади підтримувала позиція навіть таких прогресивно налаштованих російських письменників, як Іван Бунін, Олександр Купрін, Максим Горький, у чиїх творах українська мова ототожнюється з російськими говірками.
Але українці мали й прибічників: у 1911 році на Всеросійському з'їзді працівників земств у Москві представники Харківського й Полтавського земств рішуче виступили за впровадження в початкових школах української мови. Земства в Україні взагалі підтримували розвиток української культури. В академічних колах український рух захищали такі відомі російські вчені-філологи, як Олексій Шахматов, Іван Бодуен де Куртене.
Утім, нехай тільки програмово, українська мова отримує певний статус і починає конкурувати з російською у царинах освіти, науки, політики. "Українська мова виходить, отже, за межі селянської верстви та стає поволі й мовою міських мас, що мають одначе свої класові особливості, і свої потреби, і свою психологію, відмінну від селянської. Тут перед нами на увесь зріст постає проблема єднання в українській мові робітництва і селянства, міста і села, міської активної творчої культури з пасивною сільською традицією мовною" [50, с.7] див. також [151, с.189; 247, с.43-44].
Цей процес було перервано початком Першої світової війни влітку 1914 року. Події війни та пов'язані з ними переміщення фронтів, окупація територій та под. стали важливим екстралінґвістичним фактором у історії розвитку української мови на землях, зокрема, Галичини та Буковини, де за рішенням окупаційної влади (російської) було розігнано українські політичні та культурні формування, депортовано значну частину представників інтелігенції, заборонено українську мову до громадського вжитку. Військова влада, під якою опинилось Правобережжя, припинила всі видання українською мовою. Українське наукове товариство згорнуло свою роботу. За свідченням Р. Смаль-Стоцького "московський царат у Галичині й на Буковині, під проводом Бобрінського, вчинив погром усьому українському життю, школам, бібліотекам" [Смаль-Стоцький 207, с.34]. Російська військова і цивільна влада розпочала русифікацію окупованих земель.
Військові дії викликали також пересування великих мас війська та значну за розмахом міграцію цивільного населення. Чергування поразок і перемог з обох ворогуючих сторін призводило до появи значної кількості полонених у таборах на територіях країн-комбатантів, створюючи умови для взаємопроникнення культур, оскільки "у таборах цілими роками вони разом жили, разом працювали, говорили - по-українськи, писали - по-українськи, вчилися у школах народних і народних університетах - по-українськи, видавали часописи - по-українськи, грали в театрах - по-українськи, влаштовували концерти, співаючи - по-українськи, відчували - по-українськи. І всю цю працю вела інтелігенція з Наддніпрянщини разом з інтелігенцією з Буковини та Галичини - народні вчителі, гімназійні професори, політичні дія