Вы здесь

Мова творів Миколи Чернявського.

Автор: 
Датченко Юлія Валентинівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U002990
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МОВНО-ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА МИКОЛИ ЧЕРНЯВСЬКОГО
В історії розвитку української літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст. значну увагу дослідники приділяють вивченню художньої мови письменників, що дає можливість розкрити не тільки індивідуально-авторські риси, а й з'ясувати загальні тенденції формування фонетичної, морфологічної, лексичної систем української літературної мови. Аналіз мови творів письменників допомагає з'ясувати динамічні процеси нормалізації літературної мови [Гладкий 1930; Поповський 1988; Яворська 2001; Бідер 2002; Струганець 2002; Дзюбишина-Мельник 2004; Лушпинська 2004; Findra 1990; Horecky 2000].
Видатний учений Л. Щерба зазначав: "Будь-який письменник у будь-яку епоху не може "відійти від мови", не може не рахуватися з її "путами", навіть тоді, коли він, здавалося б, готовий розбити ці "пута". Тому проблема взаємовідношень між літературною мовою і мовою будь-якого видатного письменника залишається найважливішою проблемою самого дослідження мови художньої літератури" [Будагов 1984 : 70]. Бодуен де Куртене вважав, що "кожний індивід, успадкувавши від своїх попередників певний рівень мовних здібностей, розвиває їх відповідно до законів психічного і соціологічного розвитку народу" [Бодуен де Куртене 1963 : 285]. Дослідниця мови початку ХХ ст. О. Курило стверджує, що, кожна мова "виявляє своїми кращими представниками слова певну властиву даній нації звичку думати, що витворилася [...] на суб'єктивних авторових рисах у мові. Суб'єктивізм той кришталізує, шліхує, словом, стилізує народню мову. Це і є лінгвістичний смак даної особи, її чуття мови. І те чуття мови йде в наших кращих представників слова здебільшого одним шляхом: воно висовує своє, одмітне"? [Курило 2004 : 15].
Відповідно до естетичної концепції К. Фослера - Л. Шпіцера, стилістика мови цілком визначається індивідуальними смаками тих чи інших великих письменників. Вони можуть майже необмежено "змінювати норму мови" [Будагов 2001 : 6]. Письменники є повними господарями не лише стилістики, а й літературної мови взагалі. Вони не проводять між категоріями літературна мова і мова художньої літератури ніякої різниці. Мова письменників має комунікативну функцію, як і будь-яка інша мова. Чим би не відрізнялася індивідуальна мова майстра слова, вона має загальнонародну основу. Мовознавець Бабич Н. Д. зазначає, що стилістичний аналіз мовних засобів передбачає аналіз усіх систем (або рівнів) мови - фонологічної, формологічної, лексико-фразеологічної, синтаксичної - у їх взаємодії, взаємозв'язку зі стилістичною системою [Бабич 2003 : 22].
Завдання даного розділу - проаналізувати мовні елементи у текстах художніх творів М. Чернявського, з'ясувати їх художньо-естетичні функції, визначити "одмітні" особливості його стилю. Мовна й художня практика письменника обумовлена історико-філологічним підґрунтям, мовною особистістю письменника. Вивчення мови творів М. Чернявського дає можливість провести дослідження лексичних, фразеологічних особливостей, визначити власне авторські елементи, охарактеризувати експресивність некодифікованої лексики, що становить науковий інтерес у контексті розвитку української літературної мови. Як зауважив В. Олексенко: "Творча практика Миколи Чернявського сприяла збагаченню й удосконаленню української літературної мови" (Олексенко 1993 : 62(.

2.1. Основа мовотворчості письменника - народна мова
Джерелом мовної творчості М. Чернявського є народна мова, у якій відображені народна фонетика і морфологія в їхній варіативності, представленій у степових говорах. Мова творів письменника багата і різноманітна, основу її складає загальновживана лексика, до якої належать назви навколишніх речей, тварин, рослин, назви явищ природи і суспільного життя, людської діяльності і культури, найрізноманітніших прикмет і якостей, почувань і стану людини тощо, тобто слова, пов'язані з повсякденним життям усіх членів мовного колективу. "В основі індивідуальної мовотворчості завжди лежить загальнонародна мова, її система і структура, словниковий склад" [Сологуб 1991 : 23]. Лексична структура твору - це найвагоміший компонент його цілісної системи, в якій відображається національно-самобутній характер, чарівність національно-специфічної образності, барвистість значень слів.
У творах М. Чернявського відзначаються своєю частотністю: слова на позначення явищ природи: дощ, вітер, морози, сніг, сонце, хмари, небо, туман; назви тварин, рослин, птахів і комах: собака, коники, кінь, полуниці, жайворонок, бабак; лексика, що називає органи людського тіла: очі, обличчя, спина, руки, голова, уші, лікті, плечі, ноги; слова з ознакою роду діяльності або за станом у суспільстві: наймит, чабан, городянин, писар, староста; назви сухопутного та водного транспорту: бричка, човни; слова, що називають почуття і розкривають внутрішній світ людини: журба, сором, образа, злоба, жаль, печаль, туга, гнів, радість, втіха; абстрактна лексика на позначення суспільних явищ: утиски, доказ, воля, влада, забастовки, бунт; природно-географічні назви: балки, яри, гори, степ, поля, горби, ліси, море; слова на позначення будівель і їх частин: хлів, вікно, церква, землянка; назви одягу: шапка, кожух, чоботи, піджак, штани, картуз; лексика, що характеризує родинні стосунки: жінка, дочка, син, батько тощо. Ці слова належать до поширеної лексики живої загальнонародної мови.
Потужним джерелом відображення національної своєрідності є використання письменником народнопісенних надбань. Фольклорно-мовний матеріал входить в систему засобів художнього вираження задуму, розкриття дійсності, що вказує на майстерність митця.

2.1.1. Фольклорно-пісенне джерело мови поетичних творів
Микола Чернявський володів надзвичайно багатим ліричним словником, що бере свій початок із поетичної української творчості. У майстерному використанні фольклорних мовних надбань виявляється національна форма світосприйняття письменника. Деякі його твори мають жанрові ознаки ліричних пісень ("Зоряний шлюб",