Вы здесь

Інтерсеміотичність у творчості письменників Нью-Йоркської групи (Емма Андієвська і Віра Вовк)

Автор: 
Жодані Ірина Михайлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003146
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Перекодування між однотипними вторинними моделюючими системами у творчості Емми Андієвської та Віри Вовк

2.1. Переклад образів живопису на образи літератури в збірці Емми Андієвської "Спокуси святого Антонія"

В історії світового мистецтва на тему спокус святого Антонія було створено не один твір мистецтва: картини, гравюри, твори літератури. І кожен автор привносив у цю тематику щось нове: своє бачення, трактування, образи. Найдавнішими (з інтерпретованих нами) є робота художника І. Босха ван Акена "Спокуса святого Антонія" (остання чверть XV ст.) (додаток А) та одноіменна гравюра М. Шонгауера (1480-1490) (додаток Б). Пізніше були створені одноіменна гравюра Ж. Калло (перша половина XVII ст.) (додаток В) і філософська драма "Спокуса святого Антонія" Г. Флобера (1874).
Але, мабуть, найбільше на збірку Емми Андієвської "Спокуси святого Антонія" (1985) вплинула картина видатного художника ХХ ст. Сальвадора Далі "Спокуса святого Антонія" (1946) (додаток Ґ). Біографія Емми Андієвської дає нам усі підстави розглядати ці дві роботи у їхній взаємодії. По-перше, збірка Андієвської написана пізніше, ніж картина Далі, а по-друге, поетеса, яка у ті роки жила на Заході і працювала у напрямку сюрреалізму, не могла не знати його культових особистостей і їхні найвидатніші роботи. Тому в нас є всі підстави розглядати збірку Емми Андієвської в тісному взаємозв'язку з твором Сальвадора Далі.
Мабуть, доречно буде пригадати історію самого святого Антонія, яка так вразила усіх цих митців.
"У Єгипті, в містечку Комі, у багатій побожній родині прийшов на світ 251 р. хлопчик, якому при хрищенні дали ім'я Антоній... Антонію ще не було 20 літ, як вмерли його батьки і він став спадкоємцем досить великого майна, а водночас і опікуном молодшої сестри та її спадщини. Він роздав усе убогим, а сестру помістив у жіночому монастирі.
Та на молодого пустинника наступав відвічний ворог спасіння людських душ, навіюючи йому думки про світ, роздане людям майно і ті блага, які він міг би мати, залишившись у світі замість усіх невигод теперішнього пустинного життя... Та св. Антоній зрозумів, що це тільки диявольська спокуса, тому відразу мужньо відкинув її" [160, с. 99-100]. Іще не раз диявол намагатиметься спокусити Антонія матеріальними благами (у пустелі на шляху святого він підкине срібне блюдо, а потім велику кількість золота [118, с. 25]), але Антоній вистоїть у цій важкій боротьбі. Цей епізод із життя пустельника описує і Г. Флобер у своїй філософській драмі:
"Чаша! Який-небудь мандрівець загубив. Нічого дивного...
(Слинить палець і тре чашу).
Блищить! Начебто метал. Проте не роздивишся
(Запалює смолоскип і розглядає чашу).
Срібна, з орнаментом по краях, на денці - якийсь кругляк.
(Антоній підколупує пальцем металевий кругляк, виймає його).
О, це монета вартістю... може, сім або вісім драхм. Та дарма! Цілком вистачить, щоб купити овечу шкуру.
Полум'я смолоскипа виграє на чаші.
Не може бути! Золота! Авжеж!.. Із щирого золота!" [167, с. 415-416].
Потім чаша наповнюється по вінця золотом, сріблом, дорогоцінними прикрасами тощо. Мабуть, саме на цій спокусі хотів акцентувати увагу і Далі, розміщуючи в центрі своєї картини ноші із золота, а також інші фігури жовтого кольору на спинах слонів, що символізує знову ж таки золото і багатство як одну із спокус Антонія. Не обходиться без золотого й Емма Андієвська:
Ще й служки тліну в золотих камзолах
Моє життя - на стружку, наче товщ.
Як зазначає П. Сорока, аналізуючи збірку Андієвської, "у св. Антонія одне бажання - злитися з Богом, опинитися в аврі його всеохопної любові. Але для цього йому треба видержати навалу земних спокус і пройти "усі тортури й муки" [134, с. 76]. Тому диявол не зупинився на спокусі матеріальними благами, а вирішив випробувати весь арсенал своїх засобів.
"По спокусі пожадливості й гордості почав злий дух спокушати св. юнака вдень і вночі до нечистоти. Непристойні бажання дразнили йому почуття, не давали молитись і раз у раз манили до гріха. Та св. Антоній не піддався... відкинув з відразою усі нечисті спокуси, навіть у найбільш небезпечну хвилину, коли сатана підійшов до нього в постаті розкішної жінки, принаджуючи його до гріха. Переможений спокусник мусів залишити св. юнака в спокою" [160, с. 100]. У Флобера диявол спокушає Антонія у вигляді цариці Савської, яка приїхала до нього з далекого краю, щоб взяти його за чоловіка (хоча вже є дружиною царя Соломона).
Цікаво порівняти опис цариці у драмі Флобера та її зображення на картині Далі: Антоній спочатку бачить перед собою трьох онагрів (коней), потім іще трьох... За ними "поміж скель з'являються знамена, голови верблюдів з червоними шовковими вуздечками, нав'ючені мули і жінки в жовтих покривалах, які по-чоловічому сидять верхи на рябих конях...
Білий слон у плетеній золотій попоні прибігає, струшуючи жмутком страусового пір'я, прикріпленого до його налобника.
На спині в нього, в подушках із блакитної вовни, схрестивши ноги й похитуючи головою, сидить жінка; очі в неї примружені, а вбрана вона так багато і пишно, що аж промениться (виділення наше. - І. Ж.)" [167, с. 421]. Мабуть, саме цей епізод мав на увазі Далі, коли малював свою картину, зображуючи красиве оголене жіноче тіло на золотих ношах. Думаю, не випадково у цієї особи ми не бачимо обличчя і ніг, адже тоді основна увага була б звернена на її красу, а в даному випадку мова йде не про кохання, духовний зв'язок, а саме про плотське, сексуальне. Ще раз підтверджує дане припущення той факт, що обличчя другої жінки-спокусниці також нечітке й розмите. Привертає увагу також символіка кольорів у цьому епізоді: червоний колір є найбільш агресивним, це колір крові, пристрасті, могутності, а також сорому і безчестя. Жовтий (золотий), окрім багатства, символізує в західній традиції невірність, обман, зраду, в євреїв - гріх