Вы здесь

Територіальна організація агропродовольчого ринку Полтавської області та основні напрями її удосконалення.

Автор: 
Лавриненко Сергій Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003187
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Оцінка чинників формування і розвитку
агропродовольчого ринку Полтавської області
2.1. Організаційно-правові чинники
Організаційно-управлінські передумови функціонування агропродо-вольчого ринку
Полтавської області включають впровадження ринкових реформ в агробізнес та
реалізацію основних законодавчих актів, які регулюють ринкові відносини у
ньому.
Впровадження ринкових реформ в агробізнес Полтавщини включає кілька етапів, які
характерні як в цілому для України, так і для всіх її регіонів. Більшість
авторів [5] виділяють від 4 до 6 етапів впровадження ринкових реформ в
агробізнес України. На нашу думку, для характеристики ринкових перетворень на
Полтавщині доцільно виділяти чотири основні етапи.
На першому етапі – деклараційному (1990-1994 рр.) відбулося проголошення на
державному та регіональному рівнях курсу на ринкові перетворення, формування
багатоукладної ринкової економіки, забезпечення приватної власності на засоби
виробництва і на земельні ділянки. У цей час приймалися законодавчі акти, які
регулювали порядок зайнятості підприємницькою діяльністю, встановлювали основні
засади приватизації майна і землі, закріплювали право вільного ціноутворення.
Разом з тим, ці норми-декларації не були сприйняті жителями сільської
місцевості. І хоча на цьому етапі починається перетворення колгоспів та
радгоспів на колективні сільськогосподарські підприємства, держава продовжувала
застосовува­ти щодо регулювання сільського господарства переважно неринкові
методи адміністративно-командної системи господарювання: зберігалися "ножиці
цін", сільськогосподарська продукція реалі­зовувалася переважно державі за її
замовленням і за фіксованими дер­жавними цінами. Держава продовжувала
централізовано забезпечува­ти сільське господарство машинною технікою,
пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, надавати дотації і
кредити. У цей час виникли окремі фермерські господарства та інші приватні
сільськогосподарські формування, але це були скоріше винятки з правил, ніж
загальна тенденція.
На другому етапі – інфраструктурному (1995-1998 рр.) зусилля держави були
спрямовані на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським
господарством і формування інфраструктури аграрного ринку. Початком його можна
вважати прийняття Указу Президента України "Про заходи щодо реформування
аграрних відносин" від 18 січня 1995 р., згідно з яким, аграріям надали право
самостійно розпоряджатися вирощеною сільськогосподар­ською продукцією,
реалізуючи її за договорами через біржі, торго­ві та контрактові доми,
заготівельні та посередницькі організації. У цей час почали створюватися
аграрні біржі, агроторгові доми, поступово формувалася аграрна ринкова
інфраструктура, відпрацьовувався меха­нізм вільного ціноутворення на
сільськогосподарську продукцію і кредитування сільськогосподарських
товаровиробників. Водночас щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств
технікою, пально-мастильними матеріалами держава продовжувала вживати не
ринкові, а адміністративні заходи.
На третьому етапі – концептуально-радикальному (1998-2000 рр.) відбувалося
формування концепції аграрної реформи. Він пов’язаний із Указами Прези­дента
України щодо затвердження „Основних напрямів розвитку агропро­мислового
комплексу України на 1998-2000 роки” (від 29 квітня 1998 р.) та "Про
невідкладні заходи щодо прискорення ре­формування аграрного сектору економіки"
(від 3 грудня 1999 р.). Ці до­кументи були одними з перших комплексних
концепцій аграрної реформи й розвитку агропродовольчого ринку.
У цей час продовжувала формувати­ся інфраструктура агропродовольчого ринку, але
вже на концептуальних засадах. В Україні було запроваджено фіксований
сільськогосподарський по­даток, розпочато дифе­ренційоване регулювання різних
сегментів агропродовольчого ринку (ринків цукру, зерна, олії та ін.).
Колективні сіль­ськогосподарські підприємства було реформовано і на їх базі
ство­рено приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства,
агрогосподарські товариства, сільськогосподарські коо­перативи та інші суб'єкти
агробізнесу, засновані на приватній власності. Колективні сільськогосподарські
підприємства реформували централізовано.
На четвертому етапі – сучасному (2001-2005 рр.) для того, щоб закріпити
позитивні результати аграрної реформи, вживалися заходи щодо її моніторингу і
подальшого формування інфраструктури агропродовольчого ринку. В цей час
ухвалено Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на
період 2001-2004 років" від 18 січня 2001 р., який передбачав формування
механізму застав­них закупок сільськогосподарської продукції (тобто можливості
селян одразу продати продукцію державі та отримати кошти, а згодом, у разі її
подорожчання на ринку, продати її іншому по­купцеві, повернувши державі кошти й
відшкодувавши витрати на її зберігання). Передбачається податкове стимулювання
сільсько­господарського виробництва, пільгове кредитування та страхуван­ня,
розвиток лізингу й фондового ринку. Важливою складовою аграрної реформи є
запровадження системи сільськогоспо­дарських дорадчих служб, які покли­кані
забезпечити ринкову просвіту селян. Поступово запроваджуються механізми
постачання техніки, пально-мастильних матеріалів і добрив сільськогосподарським
підприємствам на ринкових засадах. Впливом інструментом підтримки агробізнесу є
розробка заходів щодо стимулювання застосування високих іннова­ційних
технологій у сільському господарстві, розвитку аграрної на­уки, виставкової та
маркетингової діяльності.
Далі розглянемо основні законодавчі акти,