Вы здесь

Тимчасові козацькі формування Лівобережної України в ХІХ ст.: організація, склад, служба

Автор: 
Стоянов Федір Федорович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003511
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ
"МАЛОРОСІЙСЬКИХ КОЗАКІВ" ТА ЇХ УЧАСТЬ У ВОЄННИХ КАМПАНІЯХ 1812-1814 рр.
Протягом кінця ХVІІІ ст. - початку ХІХ ст. після ліквідації автономії Гетьманщини сталася трансформація в соціально-правовому становищі козацтва Лівобережної України. Внаслідок з'явилася окрема соціальна група "малоросійське козацтво", яка в найближчому майбутньому очікувала зрівняння у повинностях з державними селянами. Події 1812 р. дали надію козакам Полтавської і Чернігівської губерній відродити своє колишнє вигідне економічне становище та традиційну професійну військову діяльність. Військова служба козаків Лівобережної України відновилася через формування кінних козацьких полків, прикладом для яких стала організація Українського козацького війська на Правобережній Україні.
2.1. Соціально-правові умови існування козацтва Лівобережної України в кінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст.
За порівняно короткий час з 1783 р. по 1812 р. російській владі вдалося кардинальним чином вплинути на зміну соціальної, економічної і політичної системи відносин, що панували в Лівобережній Україні. Колишній привілейований стан суспільства "малоросійські козаки" стрімко і неупинно перетворювався на одну з численних категорій населення, що за статусом наближалась до державних селян.
Потужна хвиля російської експансії в другій половині ХVІІІ ст. у північному і південному напрямі радикально змінила геополітичне становище Лівобережної України. Це сприяло перетворенню цього регіону з мілітаризованого прикордоння на відносно мирні внутрішні провінції [272, с. 20]. Автономний статус Гетьманщини й існуюча в ній станово-корпоративна система, на думку нового керівництва держави, заважала модернізації Росії і являла небезпеку для автократії [260, с. 54].
Починаючи з 1764 р., коли Лівобережна Україна була позбавлена автономії, поступово розпочався процес втрати власних адміністративних, соціально-правових, військових, а згодом і культурних інституцій, що могли стати ефективним інструментом для здійснення власної, розробленої з урахуванням попереднього історичного досвіду, програми суспільного розвитку. Одним з головних наслідків ліквідації Гетьманщини стало пришвидшення інкорпорації Лівобережної України до загальноросійського простору. Цей масштабний процес тривав протягом кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Він охопив майже всі сфери суспільного життя. Однією з його складових стало переселення на етнічні українські землі російських чиновників, офіцерів, поміщиків, купців, селян, служителів культу.
Скасування автономного статусу Гетьманщини не лише поклало край певним політико-адміністративним особливостям перебування лівобережних українських земель в складі Російської імперії, але й поставило під сумнів доречність існування вже сформованої там соціальної структури. Під час втягування до загальноімперської системи жорсткої соціальної стратифікації вона втратила свою органічну цілісність і відносний демократизм. Так, за верхівкою українського суспільства залишалися права російського дворянства, а більшість селянства перетворювалася на безправну кріпацьку масу. Козацтво, відмежоване від соціальної еліти - з одного боку, та основної маси селянства, з іншого - втрачало роль об'єднуючого фактора і цементуючого ферменту суспільства. Воно відокремилось в соціальну групу "військових обивателів" [272; с. 20-21]. Іншим словами, досить стійке у попередні часи соціально-правове становище козацтва помітно похитнулося.
Протягом декількох років після 1764 р. влада не наважувалася відкрито утісняти козацькі права, головним чином через те, що геополітичне становище російської держави на південних кордонах було нестабільним. Небезпека чергової війни з Туреччиною змушувала розраховувати на допомогу козаків як кваліфікованої військової сили. Утиски станових прав козацького населення могли спричинити послаблення військової могутності Росії у протистоянні з Портою та Річчю Посполитою.
У вищих ешелонах влади перемогла концепція якнайшвидшого закінчення процесу інкорпорації територій колишньої Гетьманщини до загальноросійського політичного, соціального і військового простору. Втілити цей проект у життя став головним завданням голови Малоросійської колегії графа Петра Олександровича Румянцева [352, с. 478-479].
За планом П. О. Румянцева процес адаптації Лівобережної України до загальноросійських стандартів мав відбуватися поступово. Спочатку в 1781 р. було скасовано традиційний полковий адміністративний устрій Гетьманщини. В наступному році стався поділ території на намісництва [61, с. 5]. Їх було два: Чернігівське і Новгород-Сіверське. Офіційне відкриття намісництв (губерній) відбулося в січні 1782 р. Кожне з них у свою чергу поділялось на 11 повітів (по 20-30 тис. чоловік населення). Пізніше, в 1797 р. намісництва були об'єднанні в одну Малоросійську губернію, яка з 1802 р. розділилась на Полтавську і Чернігівську [9, с. 706-709]. Таким чином, на Лівобережну Україну поширився адміністративно-територіальний поділ, уведений на всій території Росії згідно з реформами 1775-1785 рр. [332, с. 88].
У 1782 р. територію колишньої Гетьманщини включили до чергового Всеросійського перепису податного населення, (т. зв. ІV ревізії). Суть його полягала не лише в установленні загальної чисельності населення, а головним чином, у розповсюджені на цей регіон феодально-станової градації суспільства. Під час ревізії кожного з жителів Полтавщини і Чернігівщини записували до відповідного стану суспільства в залежності від походження і виду діяльності. Від того, до якого стану потрапила людина під час перепису, залежало не лише її майбутнє, але й майбутнє нащадків. Отже, під виглядом перепису населення 1782 р. на Лівобережній Україні запроваджувалася існуюча в тогочасному суспільстві Російської імперії соціальна стратифікація. Майже одночасно (в 1783 р.) було заборонено вільний перехід населення з одного стану до іншого, тобто відбулося остаточне узаконення кріпосництва в Україні.
У процесі приве