Вы здесь

Методи та засоби автоматизованого проектування технології складання вісесиметричних складальних одиниць оптико-механічних приладів

Автор: 
Філіппова Марина В\'ячеславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U003576
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СКЛАДАННЯ ПРИЛАДІВ ТА ЇХ СКЛАДАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ
2.1 Аналіз конструктивних особливостей складальних одиниць та приладів
Процес складання є кінцевим етапом виготовлення виробів. У приладобудуванні
враховуючи його специфіку складання, є одним із основних виробничих процесів,
що визначає якість продукції.
Досягти високої точності та надійності роботи таких складних пристроїв, якими є
сучасні прилади, можна лише за рахунок особливої організації складальних
процесів.
Загальним змістом підготовки виробництва складального процесу є: визначення
найбільш раціональних методів та послідовностей складання виробу та його
складальних одиниць; планування складальних операцій та режимів складання по
елементам; вибір та конструювання необхідної для складання оснастки;
призначення технічних умов на складання складальних одиниць та вибір методів
контролю; встановлення норм часу на виконання складальних операцій [1].
Згідно ГОСТ 2.101-80 під складанням будь якого виробу розуміють технологічні
процеси з’єднання окремих його елементів у певній послідовності в складальні
одиниці та цілі пристрої. До складання належать також операції регулювання
складальних одиниць або приладів, їх налагоджування та випробування.
Послідовність складання або певна послідовність з’єднання елементів виробу
визначається технічними вимогами та економічною доцільністю процесу [2].
У процесі складання отримують багато різновидів з’єднань окремих елементів або
цілих складальних одиниць. Характер з’єднання визначається умовами роботи
елементів у складальні одиниці або в приладі. З цього погляду з’єднання бувають
рухомими та нерухомими. Коли з’єднання рухомі, то елементи переміщуються
відносно один одного під час роботи виробу, а коли нерухомі – вони не мають
свободи переміщення. Нерухомі з’єднання в процесі складання приладів
використовуються значно частіше і поділяються на роз’ємні та нероз’ємні.
За своїм кінцевим результатом складальний процес будь – якого приладу полягає у
з’єднанні його окремих елементів у суворо визначеному положенні відносно один
одного з дотримуванням чіткої просторової координації та розмірного зв’язку.
Таке визначене положення елементів виробу задається відповідно кінематичною
схемою приладу та забезпечується попереднім отриманням (виготовленням) на
деталях точних установочних поверхонь спряження або стикування за розмірами, що
дає змогу визначити в процесі складання необхідний просторовий розмірний ланцюг
та потрібне взаємне розміщення деталей, які з’єднуються [2].
Згідно ГОСТ 21495-76 такі установочні координуючі (або орієнтуючі) поверхні є
складальними базами. Окрім поверхонь складальними базами можуть бути
геометричні вісі або точки деталей, або сукупність цих елементів.
Кількість складальних баз на різних деталях не однакова. На простих деталях їх
незначна кількість, може бути навіть одна, а на складних багато. Такі деталі
називають носіями або базовими. Базовими деталями можуть бути складні фланці,
панелі, плати тощо. Сукупністю установочних (або базових ) елементів таких
деталей визначається кінематична схема вузла або приладу.
Виконуючи складання оптичних прилади, потрібно суворо орієнтувати оптику за
оптичною віссю, розміщувати її у фокальній площині, або в точці фокуса (в точці
перетину світлових променів). У цьому разі складальними базами є умовні
геометричні елементи: вісь, площина, точка, які не видно неозброєним оком, а
знаходяться вони лише за допомогою додаткових оптичних пристроїв.
Технологічний процес складання приладів характеризується значною
різноманітністю складальних робіт. Суто складальних, тобто
орієнтувально-з’єднувальних робіт, може бути менше, ніж тих, які забезпечують
задану точність приладу та надійність його роботи. Всі роботи, які виконуються
в процесі складання приладів, можна віднести до таких основних класів:
* підготовчі та допоміжні, а саме: комплектувальні, промивальні, пакувальні та
інші;
* прості складально - з’єднувальні роботи з встановлення, набору, загвинчування
та інші;
* процеси отримання нероз’ємних з’єднань: пресування, склеювання тощо;
* електромонтажні та намотувальні роботи;
* слюсарно – припасувальні та доводочні роботи;
* регулювально – налагоджувальні роботи з доведення різних характеристик
складальних одиниць і цілих приладів: юстирування оптичних елементів,
балансування обертових елементів та ін;
* контрольно – вимірювальні роботи під час вхідного, операційного, між
операційного та заключного контролю різноманітних вхідних і вихідних
характеристик деталей, складальних одиниць та приладів;
* випробувально – перевірні роботи з вимірювання основних робочих характеристик
і надійної роботи приладу;
Залежно від конструктивної складності приладів, точності їх виготовлення та
надійності роботи на об’єктах питома вага кожного різновиду робіт різна – із
зростанням складності, точності та вимог надійності трудомісткість різновидів
процесів зростає.
Основні елементи складання приладів. Основним об’єктом будь-якого
приладобудівного виробництва є різноманітні прилади. За встановленою ГОСТ
2.101-80 номенклатурою всі прилади, які виходять з виробництва, з відповідними
додатковими допоміжними пристроями є виробами.
Виріб це конструктивні елементи або їх з’єднання. З технологічної точки зору
він представляє з’єднання складальних елементів, у які входять роз’ємні або не
роз’ємні з’єднання складових частин виробу.
Комплекс – це пристрій, що складається з двох або більше специфікованих окремих
виробів, не з’єднаних на виробництві. У частини пристрою призначені для
виконання єдиного завдання і входять до єдиної системи контролю або керув