Вы здесь

Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики

Автор: 
Кабиш Оксана Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003630
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ МАРКОВАНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2.1. Поняття маркованої лексики
Для того, щоб детально простудіювати зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики, вважаємо за доцільне насамперед з'ясувати, що розуміємо під поняттям "маркована лексика", визначити чинники, що зумовлюють уживання маркованих слів, а також здійснити класифікацію, якою будемо послуговуватися під час аналізу.
Як відомо, в структурі словникового складу української мови наявні групи слів, об'єднані між собою спільними диференційними ознаками, узагальненими на основі характеру їх функціонування. Відповідно до цих ознак лексика поділяється: 1) за сферами вживання; 2) за ознакою співвідношення активного й пасивного складу в лексичному фонді; 3) за ознаками функціонально-стилістичного плану.
Так, за сферами вживання виділяють загальновживану лексику, якою послуговуються в мові без будь-яких обмежень, та спеціальну, що функціонує: 1) у різних сферах професійної діяльності (термінологічна й професійна лексика); 2) на певних територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали (діалектна лексика); 3) у мовленні людей, об'єднаних за різними ознаками соціального плану (жаргонна й арготична лексика).
Мова - це динамічна система, оскільки в процесі історичного розвитку її словниковий склад зазнає різних змін: одні слова перестають бути загальновживаними, зрозумілими для носіїв мови, звужують сферу свого вживання й поступово виходять з ужитку, натомість з'являються нові, які з часом вкорінюються в мові, стають її загальновживаним надбанням, тому з урахуванням процесів архаїзації - оновлення словникового складу, можна виділити ще один принцип протиставлення лексики, який характеризує її з погляду частоти вживання в мовленнєвій діяльності. Відповідно до цього принципу лексика поділяється на активну (особливо часто використовувану в мовленні у зв'язку з найсуттєвішими для сучасного суспільства реаліями, поняттями й ситуаціями) та пасивну (яку становлять лексичні одиниці, що вийшли або виходять з ужитку, - архаїзми, та новоутворені слова, які закріплюються у вживанні, - неологізми).
Мовна практика показує, що слова відрізняються стилістичним використанням. З огляду на це уживана в мові лексика поділяється на стилістично нейтральну (міжстильову) й лексику стилістично забарвлену або лексику пов'язану з одним чи кількома (але не з усіма) функціональними стилями. До стилістично нейтральної лексики належать слова, які є назвами основних понять, пов'язаних із щоденним життям усіх членів мовного колективу. Ця група лексики є найчисленнішою, найрізноманітнішою за своїм складом і найбільш мінливою; вона постійно збагачується за рахунок переходу слів з інших стилістичних груп [229].
Стилістичне розшарування лексичних одиниць й розрізнення слів за експресивним забарвленням тісно пов'язане з тим, що мова є системою стилів, відмінних мовними засобами й прийомами (лексичними, словірними, граматичними), які слугують для вираження певного змісту.
Класифікація лексики за сферами вживання, з погляду активного та пасивного запасу в основному має чіткі межі й не викликає заперечень різних науковців, але виділення її за стилістичною ознакою - надзвичайно складний процес, який відображає суперечності в мовознавчих дослідженнях.
У лінгвістиці було запропоновано декілька неоднорідних принципів стилістичної характеристики й класифікації лексики: стилістична (О. Галкіна-Федорук); семантико-стилістична (А. Кожин); структурно-семантична (Л. Кисєльова). Деякі класифікації вирізняються одностороннім підходом до стилістичної диференціації лексики: поділяють лексику або за функціонально-стилістичною, або за емоційно-експресивною ознакою, що звичайно позначається на систематизації відповідних конотацій і стилістично забарвлених засобів та зумовлює відсутність їх єдиної класифікації.
У науковій літературі ще досі невирішеним залишається питання співвідношення понять: стильове, стилістичне, експресивне, емоційне, оцінне, а наявність у мовних засобів оцінки, емоційності, експресії дає підстави багатьом дослідникам зарахувати їх до стилістично забарвлених. Наприклад, у праці "Стилістично забарвлена лексика російської мови" О. Петрищева до стилістично забарвленої лексики відносить емоційні, експресивні й оцінні лексичні одиниці [172].
Незважаючи на різноманітність поглядів, стилістичних характеристик та класифікацій, більшість учених виділяє два відмінних один від одного різновиди стилістично зумовлених лексичних одиниць: 1) слова з функціонально-стильовою співвіднесеністю; 2) слова з експресивно- стилістичним забарвленням [36; 107; 109; 229; 172].
Відповідно до першої характеристики, стилістично забарвленими називають слова, що вживаються в певному функціональному стилі (їх ще називають функціональними або функціонально-стильовими), за другою ознакою такі слова мають стилістичне забарвлення (конотацію), а їх стилістичні ознаки містяться в самому лексичному значенні слова, накладаються на його власне лексичне значення [12, с. 28].
Проте не всі дослідники ці засоби розрізняють. На думку О. Ахманової, "питання про стилістичну диференціацію слів виступає як питання про ті їх оцінно-емоційно-експресивні особливості, які набуваються внаслідок їх переважного або навіть виняткового вживання в тих, а не інших сферах і галузях людського спілкування"[12, с. 31]. За переконанням ученої, одні емоційно-оцінно-експресивні засоби об'єднуються навколо одного стильового центру - книжного, інші ("нечіткі й недостатньо диференційовано позначені як "фамільярні", "зневажливі", "несхвальні" та ін.") навколо іншого - розмовного.
Вважаємо, що стилістична характеристика включає в себе як вираження певної експресії, так і сфери суспільного вживання того чи іншого слова.
Отже, лексика української мови - складне й багатогранне явище, оскільки в її лексичному фонді поряд із за